ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).
ЗЛІТА́ТИ (летячи, підніматися в повітря), ЗЛИНА́ТИ, ЗНІМА́ТИСЯ (ЗДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНО́СИТИСЯ, ЗРИНА́ТИ, ШУГА́ТИ (стрімко); ЗРИВА́ТИСЯ, ПОРИВА́ТИСЯ (раптово і швидко); СПУ́РХУВАТИ (перев. про птахів, метеликів і т. ін. — легко і швидко). — Док.: злеті́ти, зли́нути, зня́тися (здійня́тися), підня́тися (підійня́тися), піднести́ся, зри́нути, шугну́ти, шугону́ти, зірва́тися, порва́тися, спу́рхнути. Зелена багва вигиналася під ногами, як спина хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода, а з купин злітали бекаси. Одного разу з шумом знялася чапля (Григорій Тютюнник); Ой, злетів він попід хмари, злинув вище хмар (М. Рильський); І в небо орел не зрина, Й орлиний не злунює клич (Р. Братунь); Немов шалені, то припадали до хвиль, то шугали вгору прудкі буревісники (Ю. Збанацький); Вода б'ється в береги, аж осока шумить, і пташки зграями зриваються з очеретів (Леся Українка); Грак злякавсь і порвався високо (Л. Боровиковський); Сполохані жайворонки спурхували перед самою машиною і свічками ішли кудись угору (О. Гончар).
КИ́ДАТИСЯ (швидко, ривком іти, бігти, прямувати кудись, до когось, чогось або туди й сюди), ПОРИВА́ТИСЯ, ШУГА́ТИ, МЕТА́ТИСЯ, ШАРА́ХАТИСЯ розм., ШАРА́ХАТИ розм., ШАРА́ХКАТИСЯ розм., ШАРА́ХКАТИ розм. (перев. від переляку); ТИ́ЦЯТИСЯ розм., ТИ́ЦЬКАТИСЯ розм. (метушливо). — Док.: ки́нутися, порва́тися, шугну́ти, метну́тися, шара́хнутися, шара́хнути, шарахону́ти підсил. ти́цьнутися, прудну́тися діал. шарну́ти розм. (шукаючи). Служебка кидається за ним (Леся Українка); Максим, щоб не чути, що баба можуть незабаром померти, мерщій шугає під стіл (М. Стельмах); Цеповий собака по дроту метався від хати до комори (А. Головко); Шарахались коні від вибухів (О. Довженко); Коли я підходжу, вівці шарахають геть (О. Ільченко); Чорні овечі гурти шарахкалися від двору до двору (Григорій Тютюнник); Сивоок тицявся то в одну пожежу, то в другу, когось рятував (П. Загребельний); Рифка мимоволі скрикнула і пруднулася взад (І. Франко); Шарнули (німці) по закутках, один на горище побрався, другий — у льох. Там і запопали старого (Ю. Бедзик).
ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про звуки, запахи тощо — виходячи з якогось джерела, займати, заповнювати собою дедалі більший простір), ШИ́РИТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), РОЗНО́СИТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ (РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), СТЕЛИ́ТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ, РОЗЛІТА́ТИСЯ, ЛИ́ТИСЯ, РОЗЛИВА́ТИСЯ, ЛИ́НУТИ, ПОВИСА́ТИ, МЧА́ТИ, ШУГА́ТИ розм., ГУЛЯ́ТИ розм., РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯ розм. (швидко, далеко). — Док.: поши́ритися, розійти́ся, піти́, рознести́ся, розлягти́ся, розкоти́тися, прокоти́тися, розпливти́ся, розтекти́ся, розстели́тися, розбі́гтися, розлеті́тися, розли́тися, пови́снути, шугну́ти, шугону́ти, розгуля́тися. Неподалеку щось ліниво обізвалось, потім той звук почав наростати, поширюватись (Ю. Збанацький); Пісня шириться, пісня лунає, розлягається (Остап Вишня); Жінки перегукувались через город, і гомін розходився на півсела (С. Васильченко); Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (М. Коцюбинський); Мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди (Ю. Яновський); Все притихло, все заніміло, не чутно і парубочого співу і не видно нічого... одна дівоча пісня вихрить-розкочується-розлягається... (Панас Мирний); По рядах раз у раз прокочувався дужий гомін обурення (В. Кучер); Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нові, пориваючі, чародійні (О. Кобилянська); Праворуч од воріт стоять.. шопа і квадратна олійня, від якої аж на вулицю смачно розтікається масний дух підсмаженого сім'я (М. Стельмах); Бджоли обліплювали роями її (гречки) цвіти, а запах меду розстелювався навкруги (Лесь Мартович); Задурливий дух конопель стелиться низиною, на весь обшир розбігаються дражливі пахощі землі (К. Гордієнко); На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною (О. Олесь); Пісня розлога Сум навіва; Хвилею ллється, Стогне, зітха, Плаче, сміється І затиха (П. Грабовський); У саду пахощі розливаються од груші й яблуні, що п'єш і не нап'єшся пахощів (Ганна Барвінок); Лине пісня над водами, повисає голубим серпанком над плавнями (М. Чабанівський); Вода — живого джерело, як і моє ясне село, куди прийшов я, щоб співати, і мій завод, і рейок дзвін, що мчить за сонцем навздогін.. (В. Сосюра); Пісня шугає над селом. Такої в церкві не почуєш (І. Цюпа); Повіє вітер по долині, — Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова (Т. Шевченко); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу і спадає на води Дніпрові... (І. Гончаренко).
ПОЛЕТІ́ТИ, ПОЛИ́НУТИ, ШУГНУ́ТИ, ШУГОНУ́ТИ, ВИ́ЛЕТІТИ (звідкись); ПОТЯГНУ́ТИСЯ (ПОТЯГТИСЯ) (перев. низкою). Ой полетіть, гайворони, Мої сизокрилі, До батечка, та скажіте, Щоб службу служили (Т. Шевченко); Пройде сніг... затихне все, Вітер зніметься — полине (О. Олесь); Беркут шугнув униз, потім круто здійнявся вгору (А. Хорунжий); Здається, стань ненароком у водяне озерце, і ти відразу шугонеш у таку голубу глибінь, якій немає ні кінця, ні краю (А. Шиян); З саду вилетів кажан і безшумно сковзнув повз веранду (М. Трублаїні); Потяглися у вирій ключі журавлині (Я. Гримайло). — Пор. 1. леті́ти.
ПОЛО́ХАТИ (якимись діями змушувати схоплюватися з місця, тікати, кидатися врозтіч тощо), СПОЛО́ХУВАТИ, ЛЯКА́ТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПОЛОШИ́ТИ розм., КОЛО́ШКАТИ розм., ПУ́ДИТИ діал., СПУ́ДЖУВАТИ діал.; ШУГА́ТИ (птахів). — Док.: переполо́хати, переполоши́ти, споло́хати, зляка́ти, підня́ти (підійня́ти), сполоши́ти, сколо́шкати, спу́дити, шугну́ти, шугону́ти, розшугати. Вони промчали, полохаючи собак та курей, по спорожнілому базару (О. Ільченко); Ой ти, коте Марку,.. Геть побив горнятко, Сполохав курчатко (пісня); (Водяник:) На весні він нуртує, грає, рве, зриває з озера вінок розкішний, що цілий рік викохують русалки, лякає птицю мудру, сторожку (Леся Українка); Однаково істерично скавучить (собака), чи то зайця він підіймає, чи то лисицю (Остап Вишня); Діти сади підмітали, індиків пасли; каліки на городі сиділи, горобців, птаство полошили (Марко Вовчок); (Петро:) Торішню ніч знов щось колошкало телят (М. Кропивницький); Кукурікання дивного когута спудило курей і розбудило попадю (казка); Прислухається (Середа до солов'їв), заляскає в долоні, почне шугати: — Акиш! Аго-го! Щоб на вас!.. (С. Васильченко).