ПОВОЗИ́ТИ, вожу́, во́зиш, док.
1. кого, що. Возити кого-, що-небудь якийсь час.
– Що ж усе танцювати та танцювати, – крикнула одна реготуха: – якби ви нас, дяче, повозили ще! (Панас Мирний);
Пані Наталі, котра їхала з своїми кревними й Дорою, забажалося саме посередині дороги пересісти до нас у бричку, щоб, як шепнула мені в ухо, повозити хоч одну годинку “правдивими” кіньми, котрі своїм темпераментом перевищали б усіх інших коней, що везли решту товариства за на.ми (О. Кобилянська).
2. чим, розм. Совати чимсь по якій-небудь поверхні якийсь час.
Молодиця повозила руками, налапала свиту й кинула на Василину (І. Нечуй-Левицький);
Хтось бере до рук рубанка і, повозивши ним по дубовій планці, кидає його й лагодить фуганок (Ю. Яновський).
3. що. Звезти все або багато чого-небудь.
Повозив усі снопи з поля (Сл. Б. Грінченка).
◇ Вози́ти / повози́ти попа́ в ре́шеті див. вози́ти;
(1) У ре́шеті повози́ти кого – обдурити кого-небудь.
Він самого розумного у решеті повозить та з нього ж нишком собі і поглузує (Д. Мордовець).
-вожу, -возиш, док.
1) перех. Возити кого-, що-небудь якийсь час.
2) неперех., чим, розм. Совати чимсь по якій-небудь поверхні якийсь час.
3) перех. Звезти все чи багато чого-небудь.
[powozyty]
дієсл.
powozić
Повози́ти, -вожу́, -во́зиш; повози́, -возі́ть
To drive (to cart, to draw) for some time