СТЕБЛИНА

СТЕБЛИ́НА, СТЕБЕЛИ́НА, и, ж.

1. Окрема трав'яниста рослина.

Зробив [Білогруд] крок убік, нагнувся і вирвав з землі поруділу нескошену стеблину пшениці (Ю. Бедзик);

Сьогодні він радить винищити багаторічні трави до єдиної стеблини (С. Журахович).

2. Те саме, що стебло́ 1.

Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (М. Коцюбинський);

Важкий колос гне стеблини до землі (А. Головко);

Комбайн вбирав чисто, хіба вже яка стеблина впала на землю, то тільки тоді її не зачепило хедером (Ю. Збанацький);

* У порівн. [Платон Гаврилович:] Та коли б же ти знала, ще й яку дівчину висватаю. Очі – як терночок, брови – як шнурочок, станок тонісінький, як стеблина (С. Васильченко);

Біля вузькоколійки, високий і тонкий, як стеблина, Францішко стояв з кошиком у руці й чекав на Глущука (С. Чорнобривець).

СТЕБЛИ́НА (СТЕБЕЛИ́НА) (окрема трав'яниста рослина), БИЛИ́НА, СТЕБЛО́. Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бродять мої думи і пісні мої (В. Сосюра); Комбайн збирав чисто, хіба вже яка стебелина впала на землю, то тільки тоді її не зачепило хедером (Ю. Збанацький); Польова билина, вона не призвичаєна до густої садової тіні (Панас Мирний); Набігла хмарка — як учистить град..., всю пшеницю до стебла вибив (О. Стороженко).

СТЕБЛО́ (основна частина трав'янистої рослини), СТЕБЛИ́НА (СТЕБЕЛИ́НА), БАДИЛИ́НА, БИ́ЛО діал.; ЦІ́ВКА розм. (трубчасте стебло); ЛОПУ́ЦЬОК розм. (молоде, соковите звичайно їстівне стебло). Квітка коливається на довгому стеблі (Н. Забіла); Микола глянув, — на одній стеблині вівса колосків більше за листя (С. Чорнобривець); То вона (кукурудза) любить простір. Як било від била далеко, то шульки розвиваються (А. Крушельницький).

бот.

stem, stalk, ha(u)lm, culm; stipe; (без листя) scape

Бадыль

сцябло

цыбук

цыбур

див. стебло

Стебли́на, -ни, -ні; -ли́ни, -ли́н