УПЕ́РТИЙ (ВПЕ́РТИЙ) (який намагається все робити по-своєму, не піддається впливу), НЕПОСТУ́ПЛИВИЙ, НЕПІДДА́ТЛИВИЙ, НЕПОДА́ТЛИВИЙ, НЕЗГІ́ДЛИВИЙ, НЕЗГІ́ДНИЙ, НЕЗГОВІ́РЛИВИЙ, НАТУ́РИСТИЙ розм., УГУ́РНИЙ діал., ОГУ́РНИЙ діал., ПЕНЯКУВА́ТИЙ діал.; ЗАТЯ́ТИЙ, ЗАПЕ́КЛИЙ, КЛЯ́ТИЙ розм., ЗАБІСО́ВАНИЙ розм. заст. (особливо упертий); МІДНОЛО́БИЙ зневажл. (безглуздо упертий). Народився й жив (Святослав) таким, як і батько його Ігор, — упертим, твердим, зухвалим (С. Скляренко); Федір добре знав свого батька — непоступливого, затятого, не схильного прощати нікому (А. Головко); Він вирішив було пошукати інших шляхів до зближення з непіддатливою циганкою (Д. Ткач); Гаркуша незабаром повертався знову, люто умовляючи неподатливих отаманів (О. Гончар); Цей нарід незгідливий: вони отак і до суду-віку на одно не згодяться (Лесь Мартович); Палазя була й краща за Надезю й не така натуриста (І. Нечуй-Левицький); А ті, що в своїх помилках угурні, То справжні дурні (І. Франко); Що лютіше карали (фашисти), то все більш затятим, незламним ставав Дмитро (В. Козаченко); — Такого запеклого індивіда, як ти, я давно не бачив! — признається Хома (О. Гончар); — Звали того денщика Стьопкою. І клятий же був такий: що йому вже не доставалося, як не бив його охвецер (офіцер), — нічого не помага (Панас Мирний); Був з нього козарлюга забісований (О. Стороженко). — Пор. 1. непокі́рний.
НЕЗГІ́ДЛИВИЙ, а, е.
З яким важко домовитися, дійти згоди; впертий.
– Це нарід [народ] незгідливий: вони отак і до суду-віку на одно не згодяться (Л. Мартович);
– Зоньки я не хотіла, – продовжувала базікати Олена. – Молилася, грішна, щоб не було дитини .. І може, тому Зонька така незгідлива, така швидка до суперечки (Ірина Вільде).
-а, -е.
З яким важко домовитися, дійти згоди; впертий.
див. непокірний