ОТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. до оторопі́ти.
Постукала [Ольга] в вікно. Вийшов заспаний, трохи оторопілий чоловік (Я. Качура);
// у знач. прикм.
Хотілось підскочити, розцілувати оторопілого Максима. Але вона стримала в собі той порив (І. Цюпа).
2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк.
Боярин оторопілими очима поглядав на натовп (А. Хижняк);
Сигара заважала йому говорити і він злісно виплюнув її повз оторопілу пику старости (Д. Бедзик);
Він .. аж укляк од несподіванки, й обличчя його якийсь час скидалось на бліду й неживу маску, на якій застиг назавжди оторопілий вираз (Є. Гуцало).
-а, -е, розм.
1) Дієприкм. акт. мин. ч. до оторопіти.
2) у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк.
див. приголомшений; розгублений