ГИДО́ТА (те, що викликає огиду), БРИДО́ТА, БРУДО́ТА, МЕРЗО́ТА, СКВЕ́РНА заст., СКВЕРНО́ТА книжн., заст. Тут (у тюрмі) — брудні від усякої гидоти, важкі вогкі стіни (Б. Грінченко); Христолобенко змастив свій чуб якоюсь бридотою, що тхнула так різко, хоч затикай носа (Є. Гуцало); — Хіба це тютюн? Це якась мерзота! (О. Гончар); Ніяка Та вже погань та сквернота Не втече його охоти (І. Манжура).
НА́ВОЛОЧ (збірн., зневажл. — підлі, нікчемні, шкідливі для суспільства люди; зневажл., лайл. — підла, нікчемна, шкідлива для суспільства людина), НЕ́ГІДЬ, НЕ́ЧИСТЬ, ПО́ГАНЬ, СВОЛО́ТА, ГИДО́ТА, ГИДЬ, МЕРЗО́ТА, СКВЕ́РНА книжн. заст.; ПО́КИ́ДЬКИ мн. (одн. ПО́КИ́ДЬОК), ПО́КИДЬ, ПО́ТОЛОЧ, БОСО́ТА (морально розкладені люди або людина, злочинні елементи суспільства); ЛЮДЦІ́ мн., зневажл. (негідні люди). — Ну, весілля скінчилося, — нарешті буркнув він. — Геть, наволоч!.. А то я не так порегочу... (С. Черкасенко); — Добре стукнув, наволоч. Губи так розпухли, наче осиного жала скуштували (О. Донченко); — Вибухни, на нещастя, війна — і така негідь (прогульники) може завдати величезної шкоди! (Є. Кротевич); — Погубити нещасну дитину! Звести з такою негіддю, з таким деспотом (Л. Яновська); Народна правдо, честь і гідність, Змітай всю нечисть у борні! (М. Гірник); — А поліцаї навідуються за курами (курми) та самогонкою.. Скажи мені, командире, звідкіля воно такої погані набралося? (Григорій Тютюнник); — Запалювальними б'є, сволота, — сказав хтось з кулеметників (І. Багмут); Великою священною війною фашистську гидь з лиця зітрем! (М. Бажан); (Марко:) Тихо, Єво, стій на місці. (До Боба) Ти, мерзото, так знущаєшся з бідної дівчини? (М. Ірчан); Уночі, пригадую, випав невеликий сніг, забілив усе навколо, замів і сліди денікінської скверни (В. Минко); А над Україною.. шугає страхітливий вихор злодіянь, що їх чинять покидьки людства (О. Довженко); Але чим викажеш їм, що ти не покидьок якийсь (І. Ле); — Везе мені, — скрушно зітхнула Катюша, — що не знайомство, то все покидь (М. Чабанівський); Лец-Отаманову аж помутніло в очах: якась босота насмілюється нарівні з ним залицятися до такої жінки (П. Панч); — Ніколи не забувай і про нечесних людців, і кар'єристів, які живуть серед отих простих людей, псують їм нерви, кров (П. Автомонов). — Пор. на́брід, негі́дник.
СКВЕ́РНА, и, ж., книжн., заст.
1. Що-небудь мерзенне, порочне; те, що викликає огиду.
За те, що не віддавсь я лінощам і скверні, Що зморшка не одна прорізала чоло, Я школі дякую (М. Рильський);
Господи, якщо ти бачиш, чому мовчиш, не вдариш правдивим громом в скверну (Василь Шевчук);
// чого. Тіньовий бік чого-небудь; ганебні наслідки чиєїсь діяльності тощо.
До кінця очистити нашу планету від скверни колоніалізму, знищити його останні вогнища, не допустити відродження його в нових, замаскованих формах – така вимога епохи (з публіц. літ.).
2. перен., зневажл. Про підлу, мерзенну людину; погань.
Ну й скверна ж твій “приятель”, друже, такої і в житті не стрічав (з публіц. літ.);
// збірн. Про нечемних, негідних людей.
От і маємо: понаїхало великої скверни – і давай свої порядки правити (з публіц. літ.).
-и, ж., книжн., заст.
1) Що-небудь мерзенне, порочне; те, що викликає огиду. || чого. Тіньовий бік чого-небудь; ганебні наслідки чиєїсь діяльності тощо.
2) перен., зневажл. Про підлу, мерзенну людину; погань. || збірн. Про вороже угруповання; нечисть.
очи́ститься от мирско́й скве́рны — dünyanın pisliklerinden / kirlerinden temizlenmek
Краткая форма: скверен
сравн. ст.: скверна
кепський¤ скверное дело -- кепська справа