ВОРКОТУ́Н, а́, ч.
Той, хто має схильність воркотати (у 4 знач.).
– Не .. дивись на мене, як на старого воркотуна, котрий одно бурчить, одно вурчить [воркоче] (Панас Мирний);
Завжди дивився [Касян] на всіх бісом, був непривітний, воркотун і дуже строгий до себе і других (А. Чайковський);
Я знав Покутського як чудового фахівця, сердечного діда і воркотуна (Р. Андріяшик).
БУРКОТУ́Н розм. (буркотлива людина), БУРКУ́Н розм., ВОРКОТУ́Н розм., ВОРКУ́Н рідко. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю. Збанацький); — Я тілько й радувавсь, що, отже, — кажу, — старий буркун побачить, що й наш брат, запорожець, не зовсім ледащо (П. Куліш); — Не суди мене по облуді, не дивись на мене як на старого воркотуна, котрий одно бурчить, одно вурчить (Панас Мирний).
-а, ч.
Той, хто має схильність воркотати (у 4 знач.).
див. буркотун
Grumbler, grouser