ПРОСКРЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОСКРЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.
1. Док. до скрегота́ти, скреготі́ти.
Того дня тільки двічі проскреготіли двері в камеру (Ю. Збанацький);
Господар покрутив саморобний млин; прогуркотіло дерево і проскреготіло камінерями (В. Барка);
Розбігаються [ворожі солдати] до танків, зникають в броньованих їхніх нутрощах.., щоб, нестерпним скреготом проскреготівши через село, .. з'явитися на світанні в осіннім.. степу під Каховкою... (О. Гончар).
2. перен., що. Сказати, вимовити що-небудь різким, неприємним голосом.
“Дурна!” – проскреготав [Тадеуш] і, тупнувши ногою, Пішов невірною, турботною ходою (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
– Не-чис-тий! Ва-ра! – проскреготів голос, подібний до рипіння осики в хуртовину (Н. Королева).
3. Скреготати, скреготіти якийсь час.
СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) (утворювати звуки тертям верхнього ряду зубів об нижній), СКРИПІ́ТИ. — Док.: проскрегота́ти, проскреготі́ти, скри́пнути. Часом зубами скрегочеш від тоскності за тим, що було (О. Гончар); Аж зубами скрипів, але змовчав (Г. Хоткевич); Він скрипнув зубами і так стис щелепи, що його боляче шпигонуло в скроні (Григорій Тютюнник).
-очу, -очеш і проскреготіти, -очу, -отиш, док.
1) неперех. Док. до скреготати, скреготіти.
2) перен., перех.Сказати, вимовити що-небудь різким, неприємним голосом.
3) неперех. Скреготати, скреготіти якийсь час.
Дієприслівникова форма: проскреготавши