ХВО́РИЙ на що, чим і без додатка (який має якусь хворобу, нездужає), НЕЗДОРО́ВИЙ, НЕДУ́ЖИЙ, НЕДУ́ЖНИЙ розм., СЛАБИ́Й, ХО́РИЙ розм., БОЛЯ́ЩИЙ заст., НЕЗДУЖА́ЛИЙ рідше, ТРУДНИ́Й рідше. Воронцов лежав у бліндажі, хворий на малярію (О. Гончар); Малий і хворий я лежав, Пригрітий теплою рукою моєї матері (Я. Щоголів); (Лікар:) Що се ви, панночко, такі сьогодні якісь знервовані, може, нездорові? (Леся Українка); Він лежить недужий у хаті один (І. Цюпа); — Я була тоді троха слаба... В мене, бачте, мігрень (І. Нечуй-Левицький); Марін.. Не плакав, не корився, не зітхав, Стояв мов труп або смертельно хорий (І. Франко); "Проскуру спекти можна, на часточку подати попові о здравії болящої Горпини" (О. Донченко); Співав (О. Вересай) — похилий, нездужалий, Співав і серцем молодів (М. Рильський); Яковові трохи покращало; зате мати така трудна (Панас Мирний).
НЕЗДУЖА́ЛИЙ, а, е, рідко.
1. Який нездужає; хворий, недужий, слабий.
Хата. Мати нездужала. Хліб зацвілий на столі (М. Рильський).
2. Який не має фізичних сил, міцного здоров'я; кволий, безсилий.
Оришка – стара вже, нездужала, – тільки й того, що доглядає дитину... (Панас Мирний);
Співав [кобзар Остап Вересай] похилий, нездужалий, Співав – і серцем молодів, Співав – і люди оживали, Співав – і ріс народний гнів (М. Рильський).
-а, -е, рідко.
1) Який нездужає; хворий.
2) Який не має фізичних сил, міцного здоров'я; кволий, безсилий.
див. слабий