ВИПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПИТИ, п'ю, п'єш; наказ. сп. ви́пий; док.
1. що. Пити яку-небудь рідину без залишку або певну її кількість.
Батько випиває чарку горілки, закусує і береться до нової роботи (І. Франко);
Випивали терницю, їли рибку плотвицю (А. Малишко);
– Оксен, хвала здоров'ю, натщесерце цілий глек [молока] випиває, та й нічого, а ви кухлика не подужаєте? (Григорій Тютюнник);
Випий трошки сього зілля – Все лихо загоїть (Т. Шевченко);
Було там усього і поїсти, і попити, так те все вже випили і виїли, а пити ще хочеться (Панас Мирний);
* Образно. Квітки боятимуться струхнути її [росу] з себе, вони .. покірно хилитимуться, ждучи сонця, щоб випило воно ті важкі краплі (Г. Хоткевич).
2. Уживати алкогольні напої, мати схильність до їх уживання.
Василь часами випивав, часами бив жінку (Грицько Григоренко);
// Проводити час у товаристві з ким-небудь, п'ючи алкогольні напої.
А там чоловіки, жінки випивають, закусують, щастя-здоров'я молодим посилають (А. Тесленко);
– Тепер беріть що-небудь .. Як хтось наскочить – дядьки випивають у мене, і все чин чином... (М. Стельмах);
// за кого – що. Пити вино, горілку і т. ін., проголошуючи тости.
Ой, вип'ємо за дівчину, За дівчину вродливую, Весну мою щасливую (Я. Щоголів);
Вип'ю за прощання – Прощання ще не зраджувало нам (М. Вінграновський);
// Бути в нетверезому стані.
Вона любила, як батько говорив вільно й весело, хоч се бувало тільки тоді, коли він випивав (Леся Українка);
[Маша:] Ви часом, Микито Сидоровичу, не випили сьогодні? (І. Микитенко).
3. що. Висмоктувати, витягати з кого-, чого-небудь щось.
Ой, да ви, комарики мої, да гей!.. За що, про що Ой, да ви кусаєте мене?.. Кров гарячу Ой, да випиваєте з мене (з народної пісні);
Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день Божий довбе ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип'є Живущої крові (Т. Шевченко);
* Образно. Дні видались жаркі, посушливі, гарячі. Сухі вітри випивали останню вологу з ґрунту (А. Шиян);
// Викльовувати (про очі).
Яструби з орлами випивали очі (Сл. Гр.);
Кому спало б на думку шукати живу людину тут [у горах], на краю світу? Хіба що голодні орли прилетіли б випити йому [Козакову] очі (О. Гончар).
Пи́ти (випива́ти) / ви́пити хильце́м див. пи́ти.
◇ (1) Ви́пити / випива́ти (пи́ти) [гірку́ (по́вну)] [ча́шу] ([по́вний] ківш) [ли́ха, му́ки і т. ін.] [до кра́ю (до дна, до де́нця́)] – зазнати повною мірою горя, страждань, клопоту, неприємностей; настраждатися.
Я випив чашу муки і страждання. Велику чашу, сповнену ущерть, І вже тепер нема мені вагання: Життя чи смерть! (М. Вороний);
Він випив ківш лиха, і, можливо, котячі думки про облуду і марність цього світу повстали йому в котячій голові (В. Підмогильний);
Хоч би ж хтось хоч колись передав братам, яку він гірку чашу за них випив!.. (І. Багряний);
За коротке своє життя випила дівчина лиха повний ківш (О. Ільченко);
О, ці самотні наші матері! Випивши повну чашу лиха, настраждавшись на холодних вітрах долі, вони прагнуть для своїх дітей найліпших затишків (П. Загребельний);
[Зінька:] Перед ким я скорилася, жебрала, у ногах лазила? – Перед катом своїм!.. Не скорялася, сьомий рік пила гірку, доп'ю її до денця (М. Кропивницький);
– Я теж, Григорію Стратоновичу, пив свою чашу в тридцять сьомому році (М. Стельмах);
(2) Ви́пити (ковтну́ти, сьорбну́ти, хильну́ти) [бага́то, чима́ло і т. ін.] ли́ха (го́ря, го́ренька і т. ін.):
а) зазнати труднощів, лиха, біди.
Випив [Київ] горя доволі, не скорився хижаку: щоб звільнитись із неволі, став на боротьбу важку (П. Тичина);
Олена Петрівна Дзоз переступила сороковий рік свого життя з вантажем складних переживань, ковтнувши вже чимало лиха та розчарувань (Н. Рибак);
Відомо, що той, хто хильнув горя сам, той щиро співчуває горю іншого (Л. Дмитерко);
Ковтнуть гіркого у житті прийшлось маленькій [Марійці] (І. Гончаренко);
Багато горя сьорбнули Твердохліб і Ольга (А. Хижняк);
Хай уже бавиться [Світлана] тією кокардою, коли не знає, скільки лиха сьорбнув із-за неї Валерик (О. Гончар);
Громадяни Глинська, хильнувши біди, ставали горді, витривалі й винахідливі до всього (В. Земляк);
Ох, і сьорбнув же я тоді горенька, і напився ж біди! Відкіль ті й борги взялися? (М. Олійник);
б) (чого) зазнати великих випробувань у зв'язку з чимсь.
Дух наступу! О, хто сьорбнув лиха відступу, тому особливо дорогий цей звитяжний наступальний дух! (Яків Баш);
(3) Ви́пити сме́ртну ча́шу – загинути (перев. на полі бою).
Олег! Ти чесно йшов у бій на ніч, на тьму криваву. Безсмертній пам'яті твоїй співає серце славу і тим, кого ти в бурі вів, з ким випив смертну чашу (В. Сосюра);
Висиса́ти (висмо́ктувати, витяга́ти, випива́ти) / ви́ссати (ви́смоктати, ви́тягти, ви́пити) [всю] кров (си́лу, [всі] си́ли (со́ки)) див. висиса́ти;
Пи́ти (запива́ти) / ви́пити (запи́ти) мирову́ (зми́рщину) див. пи́ти.