ВЛІ́ТІ (УЛІ́ТІ), присл., розм.
Те саме, що влі́тку.
Хто вліті гайнує, той взимі голодує (Номис);
Вранці вона [річка] була ясна і чиста і плюскотіла тихенько, мов уліті (І. Франко);
Було це рано вліті. Жнива ще не починались (В. Винниченко);
Пройшли ж бо вліті з Таращанського повіту через північну Україну повсталі розлючені селяни .. – і ніхто не міг їх спинити: ні державна варта, ні комендантські сотні, ні навіть німці! (Б. Антоненко-Давидович).
і уліті, присл., діал.
Влітку.
Влі́ті, присл.