ОБЛІЗЛИЙ

ОБЛІ́ЗЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до облі́зти¹.

До старостування господаровитий Окунь і влітку, і взимку ходив у заяложеному, облізлому до останньої волосинки, ще парубоцькому кожусі (М. Стельмах);

// у знач. прикм.

Обернувсь на цапиних ніжках та й пішов, неначе поніс на кілку свою лису, облізлу голову (І. Нечуй-Левицький);

Облізле, в лишаях обличчя мовчки висловлювало рабську покору і пошану до офіцера (Іван Ле);

Рушниця стара, облізла, але для Романа вона – безцінний скарб (О. Донченко);

Ген-ген, на вигоні, колишня стара зборня. Я пізнаю її по облізлій соломі (Я. Качура).

облі́злий

[о^убл’ізли^ей]

м. (на) -злому/-з'л'ім, мн. -з'л'і

[oblizłyj]

прикм.

oblazły

див. лисий; старий

Shabby, bare