НАРЕ́ШТІ (після ряду певних подій, явищ, предметів і т. ін., наприкінці якоїсь дії — у її кінцевому наслідку, в її завершенні), ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), ЗРЕ́ШТОЮ, ВРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ (УРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ), ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́) розм., ОСЬ (ужив. при повідомленні про що-небудь сподіване, довгоочікуване). ОТ (І) (ТА) (АЖ І) (ТА) (АЖ ОТ) (ужив. при повідомленні про що-небудь сподіване, довгоочікуване). Всю ніч палав степ.. Вогонь усе наближався до Орі і нарешті зупинився на її протилежному березі (З. Тулуб); Їдуть, їдуть, врешті бачать — Три дороги розійшлися (Леся Українка); — Ну йди ж, іди! — наказувала Килина. — Зрештою Вовк (собака) послухався (Є. Гуцало); Вона довго одмовлялась, та вкінці і згодилась (О. Стороженко); Канонада тяглась довго і уперто. Та ось все стихло (М. Коцюбинський); Аж ось і церква показалася, чорніє у сірому мороці ночі (Панас Мирний); Аж от поїзд рушає далі (О. Довженко).
ВРЕ́ШТІ-РЕШТ (УРЕ́ШТІ-РЕШТ), присл.
Підсил. до вре́шті.
Імперії міцні людьми, які живуть чеканням зради ближніх. Тому вони й зникають урешті-решт, руйнуються (Василь Шевчук);
– О ні, не вважаю пропащими й тих мистців, у яких надія урешті-решт вмирає й вони піддаються, тонуть у буденщині, – глухо промовив Ключар (Р. Федорів);
Віки ішли, народ не перевівся, і врешті-решт вони зробились нами (Л. Костенко);
– Я заризикую. Скажу, врешті-решт, що мені треба поговорити тільки з Федьком (Л. Дереш).
і урешті-решт, присл.
Те саме, що врешті (урешті).
див. нарешті
Нарэшце
урэшце