ВОЗЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш, док., кого, що, ц.-с., уроч.
Полюбити.
Нехай над світ увесь возлюблять щиру правду, Про неї родяться, за неї помирають (П. Куліш);
Відчиненими дверима каплички з перервами обзивається червоний вогник вічної лампади: “Серце моє світ возлюбило, і ось я з вами до кінця світу!” (Н. Королева);
Хай дарує тобі необориму силу рука Всевишнього, бо ти возлюбив істинне ім'я його (П. Загребельний);
Нам треба возлюбити один одного. Хто скоїв гріх – хай покається (з рел.-церк. літ.).