БРИДКО

БРИ́ДКО.

Присл. до бридки́й.

Бридко вилаятися;

// у знач. пред.

Ні, старий мій чепуриться, Аж бридко дивиться (Т. Шевченко);

“То бридко!” – сказав я, а нишком додав: “Яка ж бо ти добра, серденько!” (В. Самійленко);

А щодо мене, то мені навіть бридко говорити про такий роман – цур йому! (Леся Українка);

Дівчині було бридко, розуміла, що принижує себе, але їй конче треба було знати правду (Л. Дмитерко);

– Марат, Марат .. аж бридко, що таке ім'я паскудить (О. Бердник);

Дядько стелиться перед редактором, аж бридко хвилинами... (В. Дрозд).

[brydko]

присл.

brzydko