НЮШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., розм.
1. Нюхати повітря (перев. про тварину).
Лисичка бігла повз хатку та нюшить носом, коли чує – пиріжки пахнуть (з казки);
Данько поважно спльовує, нюшить коло казана і якось немов по-старечому поглядає в небо (О. Ільченко).
2. що і без дод., перен. Вистежувати, вишукувати кого-, що-небудь.
Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (М. Коцюбинський);
– Все зле на тебе, некликаний! І нюшить, і нюшить чогось! – обурилась [на дядька Сергія] тітка Оляна (М. Стельмах).
-шу, -шиш, недок., розм.
1) неперех. Нюхати повітря.
2) перех. і без додатка, перен. Вистежувати, вишукувати кого-, що-небудь.
-шу, -шиш, розм. Нюхати повітря; переносно – вистежувати, вишукувати когось, щось. Лисичка бігла повз хатку та нюшить носом, коли чує – пиріжки пахнуть (казка); Данько поважно спльовує, нюшить коло казана (О.Ільченко); Нурла виступає з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (М.Коцюбинський).
(про собак) to smell (to sniff) the air
див. нюхати; шукати
Нюши́ти, нюшу́, -ши́ш, -ша́ть