КЛЮЧИ́НА, и, ж.
Те саме, що жерди́на 1.
Парубки ключин чотири вирубають (Ганна Барвінок);
Левко сів на гребки коло ключин (І. Нечуй-Левицький);
// Жердина з гаком для діставання води з криниці.
Глибокий колодязь, Не сягне ключина (П. Куліш);
Молодиця .. тягне воду з колодязя... Скрипить і гуде журавель, підіймаючи угору своє півколесо та чималу довбню під напором дебелої руки на ключину (Панас Мирний);
// Жердина, якою притискують солому на скирті або солом'яній покрівлі.
Очеретяний дах зі сволоком та ключинами тримався на двох товстенних сохах (Ю. Логвин).
ЖЕРДИ́НА (довгий, тонкий, без гілок відрізок дерева), КЛЮЧИ́НА, ЖЕРДЬ розм.; ВОРИ́НА (перев. для огорожі). Жердина була довга, ледве пробивався з нею (Віктор) поміж кущами й вільхами (М. Томчаній); Парубки ключин чотири вирубають (Ганна Барвінок); — Здоров, Степане! Що ти робиш, що по понад річку з жердю ходиш (І. Франко); За хатою, затиснутий лісом, розрісся, огороджений воринами, молодий садок (М. Стельмах). — Пор. ти́чка, 1. па́лиця, перекла́дина.
-и, ж.
Те саме, що жердина 1). || Жердина, якою притискують солому на скирті або солом'яній покрівлі.
див. палиця