ПО́СТАТЬ¹, і, ж.
1. кого, чия. Зовнішній вигляд, обриси тіла людини.
Було щось скрите, тривожне в її лиці, в її очах, у всій її постаті (І. Франко);
Був [князь] невеликого зросту, ціла його постать була дуже аристократична, рухи зграбні й поважні (Леся Українка);
Твоя розмова, постать і вигляд твій – Все разом свідчить: римлянин (М. Зеров);
// перев. з означ. Тіло, тулуб, стан кого-небудь.
Він мусив з ними шукати гриби, насилу згинаючи свою ситу постать у білому підряснику (М. Коцюбинський);
Вся постать у неї тремтіла, голова трусилася, сльози рясно-рясно посипались з закритих очей (Панас Мирний);
Міцна й струнка, незважаючи на свою огряднувату постать, ішла вона поруч чоловіка, і сотник скоса милувався з її рівної, як стовбур, шиї і високих пружних персів (З. Тулуб);
// Будова тіла; статура.
Тілько ж і Петро був козак не дитина: мав батькову постать і силу, ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою (П. Куліш);
[Микита:] Що ж він – на вроду кращий від мене, чи розумніший? Чи постаттю, чи хистом взяв? (М. Кропивницький);
Дочка ще зберігала гінку дівочу постать, але плечі в неї закрутішали, груди набухли (Григорій Тютюнник).
2. перев. у функції підмета. Якась людина, хтось (звичайно про незнайому людину або про того, кого важко впізнати, розгледіти здаля, в темряві і т. ін.).
На переднім плані три постаті (жінка, дівчина і дівча-підліток) сумно сидять над погаслим багаттям (Леся Українка);
У задимленому сяйві ліхтаря ледве можна було побачити, як біля ковша вовтузились тьмяні постаті (М. Стельмах);
Погляд Каринського притягла до себе невисока постать, що прямувала заводським подвір'ям до лабораторій (Ю. Шовкопляс);
// У сполуч. із означ. дівоча, жіноча, чоловіча тощо або з ім. у род. в. виражає відповідну назву людини (людей) за статтю, родом діяльності і т. ін.
На нічному зоряному небі виткнулась ставна парубоча постать і зникла по хвилі в густих бур'янах по той бік тину (М. Коцюбинський);
В ліві двері обережно заглядає закутана жіноча постать (І. Кочерга);
І нараз – людська постать! Людина? Тут? Де лише скелі і дикий звір? .. Ні, не може бути! (Г. Хоткевич);
Порожньо на засніженому пероні. Лише поодинокі постаті залізничників з ліхтарями в руках, як тіні, мовчки снували по коліях (А. Головко).
3. перен. Особа як носій певних соціальних та особистих рис, ознак тощо.
Може, й цей невеличкий причинок до біографії Тараса Шевченка не буде зайвим і разом з іншими кине промінь світла на дорогу постать нашого великого Кобзаря (М. Коцюбинський);
Постать видатного українського прозаїка І. С. Нечуя-Левицького в останні роки привертає дедалі більшу увагу дослідників (із журн.);
// Видатна особа, визначний представник кого-, чого-небудь.
Я шаную кожного народу Історичні постаті і дати (Л. Дмитерко);
Після виходу “Плуга” Павло Тичина став однією з найпомітніших постатей української радянської поезії (з наук. літ.).
4. Уявний образ кого-небудь.
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей (Леся Українка);
Перед очима в Панаса невідступно стояла кумедна постать гладкого пана в постолах, сама серед поля, невміла і безпорадна (М. Коцюбинський);
Снилися Юрасеві Хмельницькому гетьманські клейноди. Та коли він уже взяв у руки булаву, перед очима виросла постать батька, і Юрась закричав, заметався на постелі (Н. Рибак).
5. Персонаж літературного твору; художній образ.
Ся постать [у повісті О. Кобилянської] узята цілком з життя і робить враження портрета (Леся Українка);
Частіше й частіше з'являлася в його [Т. Шевченка] творах і постать кріпака, кинутого в казарму паном, щоб без перешкод оволодіти його дружиною або нареченою (З. Тулуб);
Традиційною постаттю для інтермедій і вертепу був образ солдата (з наук. літ.);
Центральна постать твору;
// Скульптурне зображення кого-небудь; статуя.
Посеред площі величезна будова, ще не скінчена: .. велетенські постаті богів з невикінченими емблемами на головах (Леся Українка);
Нарешті полум'я освітило й куточки хижі, в одному з яких – за вогнищем – стало видно глиняний приступок, а на ньому дерев'яні постаті Перуна й Волоса (С. Скляренко);
Стоять на Карловім мосту гігантські скульптурні постаті, суворі святі і воїни, дивляться на яскраво прикрашені набережні, на спокійні води синьої Влтави (О. Гончар);
* У порівн. На човні, як велетенська чавунна постать, ще довго стояла Соломія, спершись на кіл та вдивляючись у чагарник, де разом з Остапом зникало її щастя (М. Коцюбинський);
// Зображення людини на малюнку, картині.
Висунув [Дорошенко] з-під стіни насеред кімнати мольберт з картиною олійними фарбами. Іще не зовсім закінчена. Деякі постаті на ній були накреслені ще самою вуглиною (А. Головко).
(1) Лю́дська́ по́стать – фігура людини.
Забачили удалині постать людську – се дід ішов та, співав (Марко Вовчок);
На горбах маячіли людські постаті (Григорій Тютюнник);
(2) Тіньова́ по́стать (фігу́ра і т. ін.);
(3) У (в) по́статі кого, чого – в образі кого-, чого-небудь.
[Саня:] Взагалі мужчинам не варто вірити, а вам і надто. Вам он навіть любов уявляється в постаті якоїсь балерини (Леся Українка).
ПО́СТАТЬ², і, ж.
Смуга, ділянка ниви або поля, що її, працюючи, обробляє один жнець, полільник тощо.
Микола став жати на своїй постаті поруч з Нимидорою (І. Нечуй-Левицький);
Спинився він косу погострити, глянув позад себе: самі снопи лежать на постаті, нема непов'язаного, а Гаїнка стоїть і втирає рукавом піт із чола... (Б. Грінченко);
Панський економ, молоденький загорілий панич, показав політникам постать на буряках (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. – Ти, певно, в управителі полізеш? – якось глухо запитав він. – Атож! Ширша постать – більше нажнеш (Панас Мирний);
Не мені у ріднім полі постать добирати, де поставила зла доля, – мушу в поті жати... (Уляна Кравченко).