ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В. Кучер); Сльози збігали по її поблідлих щоках, а вона не соромилась їх, не помічала (П. Колесник); — Терпітиму, — каже (Галя), дивлячись на його обличчя, збіліле, хмуре, із жалем та неспокоєм (Марко Вовчок); На їхніх сорочечках гойдається кривавий відблиск, на їхніх побілілих обличчях ворушиться жах (М. Стельмах); Він побачив пополотнілі обличчя друзів (Н. Рибак); По Грицевому сполотнілому обличчі пробігла легенька усмішка, ясна цяточка відбитого щастя затремтіла в його широких очах (Д. Бедзик); Люба прийняла на свої руки бідну Іваниху з помертвілим лицем (Олена Пчілка). — Пор. 1. бліди́й.
НЕРУХО́МИЙ (який не рухається, лишається в тому самому положенні), НЕПОРУ́ШНИЙ, НЕЗРУ́ШНИЙ рідше, НЕДВИЖИ́МИЙ рідше, НЕДВИ́ЖНИЙ рідше, ЗАВМЕ́РЛИЙ підсил., ЗАСТИ́ГЛИЙ підсил., МЕ́РТВИЙ підсил.; ЗАКЛЯ́КЛИЙ, ЗАКАМ'ЯНІ́ЛИЙ (ЗАКАМЕНІ́ЛИЙ рідше), СКАМ'ЯНІ́ЛИЙ (СКАМЕНІ́ЛИЙ рідше), ОКАМ'ЯНІ́ЛИЙ рідше, ЗАДЕРЕВ'ЯНІ́ЛИЙ, ОДЕРЕВ'ЯНІ́ЛИЙ, ДЕРЕВ'Я́НИЙ, ЗАЦІПЕНІ́ЛИЙ, ЗАКОСТЕНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ (про людину, частини її тіла та про тварину — який став нерухомим); ОСТОВПІ́ЛИЙ (про людину); ЗАДУБІ́ЛИЙ (про частини тіла). Ось солдат, що досі сидів нерухомий в напруженій позі, стиха ворухнувсь (А. Головко); Вода (в Сені) непорушна, живосрібна, навіть не збагнути, в який бік вона тече (В. Собко); Дрімає дорога, небом укрита. Повітря незрушне, склисте (О. Гончар); Крізь білу гребінку березняку ще виднілись розкидані по низовині завмерлі танки (О. Гончар); Робітники, які ще вчора стояли біля цих верстатів, пішли на фронт, і їх зараз ніким замінити. Кожний мертвий верстат був тепер злочином (О. Довженко); Марко встав, розправив задубілу спину, ступив кілька кроків одерев'янілими ногами (І. Цюпа); Він уявляв собі, що станеться з ним, коли він буде мертвий.. Кров у жилах густа і холодна, ..члени витягнені, дерев'яні і не згинаються (М. Коцюбинський).
ПОМЕРТВІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до помертві́ти.
Скалкою снаряда й самого поранило, однак вчасно вихопив [Харитонович] на поверхню вже помертвілого Марка Івановича (Яків Баш);
* Образно. Помертвілим був тепер Гаїнці ввесь світ (Б. Грінченко).
2. у знач. прикм. Який утратив ознаки життя; безжиттєвий, нерухомий.
Івась слухав, не спускаючи помертвілих очей з матері (Панас Мирний);
// у знач. прикм. Мертвотно-блідий.
Наче хто огненними іскрами обсипав її помертвіле обличчя (Панас Мирний);
– Там стріляють, – доповіла помертвілими губами мати (Я. Качура).
3. у знач. прикм. Який утратив свіжість; зів'ялий.
Він розгріб один з .. горбів і в глибині його теж знайшов зім'яте, помертвіле деревце (С. Журахович).
4. у знач. прикм. Позбавлений усього живого; пустельний, безлюдний.
Він прислухався до далеких шумів, що моторошно долинали з помертвілих вулиць (Ю. Бедзик).
5. у знач. прикм. Який утратив яскравість; тьмяний.
Сухо ворушаться помережані прожилками повіки над помертвілим блиском очей (М. Стельмах).
-а, -е.
1) Дієприкм. акт. мин. ч. до помертвіти.
2) у знач. прикм. Який утратив ознаки життя; безжиттєвий, нерухомий. || у знач. прикм. Мертвотно-блідий.
3) у знач. прикм. Який утратив свіжість; зів'ялий.
4) у знач. прикм. Позбавлений усього живого; пустельний, безлюдний.
5) у знач. прикм. Який утратив яскравість; тьмяний.
Stiff, numb; dead(ened); (про колір шкіри) pale, livid; мед. necrotic; перен. ashy (deadly) pale, pale as death