НАДІ́СЬ, НАДІ́ЙСЬ

НАДІ́СЬ, НАДІ́ЙСЬ, вставн. сл., розм., заст. Уживається для підсилення достовірності висловленого у знач. мабуть, певно, можливо. — Йди сам додому цею стежкою, а я піду іншою, бо вже наші стежки, надісь, розійшлись навіки, як туман по лісі (Н.-Лев., III, 1956, 341); — Випий, Мотре, для порядку. — Залий мужицьку біду, — обізвався Якубенко. — її, надійсь, і морем-океаном не заллєш, — махнув рукою Волошин (Стельмах, Хліб.., 1959, 34). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 70.