СУРЕ́МНИЙ

СУРЕ́МНИЙ, а, е. Те саме, що сурмови́й. Я ще сам не знав любові трунку,.. Запаху не чув ще кіс дівочих, Ніжності їх, теплоти облич, А уже у днях, в суворих ночах Чув суремний невмолимий клич (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 106); Тарас — під «наглядом таємним», Під свистом царського бича — Щасливим голосом суремним Михайла Щепкіна стріча (Рильський, III, 1961, 33). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 854.