ПОВСТА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до повста́ти.
Тепер полковники, старшини з Низу очолювали повсталий проти пана український народ (Іван Ле);
Наш юний світ, в борні повсталий, Наш легендарний пісні світ! (П. Усенко);
О, скільки в очах ваших сліз і печалі, Герої, повсталі з улюблених книг... (Л. Первомайський).
2. у знач. прикм. Який піднявся на боротьбу, підняв повстання.
Всі чомусь думали, що йдуть на Прагу. Може, тому, що серцем кожен був там, з повсталими чеськими патріотами (О. Гончар);
// у знач. ім. повста́лий, лого, ч. Той, хто піднявся на боротьбу, підняв повстання.
– Якщо повсталі відмовляться видати підбурювачів, – їхні житла спалити, добро забрати, усіх дорослих обох статей піддати екзекуції (П. Кочура).
-а, -е.
1) Дієприкм. акт. мин. ч. до повстати.
2) у знач. прикм. Який піднявся на боротьбу, підняв повстання. Повсталий люд. || у знач. ім. повсталий, -лого, ч. Той, хто піднявся на боротьбу, підняв повстання.
ПОВСТА́НЕЦЬ (учасник повстання), ПОВСТА́ЛИЙ, ІНСУРГЕ́НТ заст. Повстанці попалили палаци й оселі польських магнатів і знищили до останку усе їх добро (І. Нечуй-Левицький); Вулиці перед Тавричеським палацом, де засідала Дума, запруджені повсталими (П. Панч); Ні, ще не раз заллються кров'ю бруки, гнів інсургентів світом загримить (В. Сосюра). — Пор. 1. заколо́тник.
[powstalyj]
прикм.
powstały
Rebellious, in revolt