ПРО́ВІСТЬ, і, ж.
1. рідко. Те саме, що зві́стка 1.
І поки я, не тямлячись від щастя, Носитиму по людях любу провість, Ти підеш панувать в нову країну І на землі збудуєш рай новий (Леся Українка);
– Усе б гаразд, якби не гризь на совісті, Що від батьків ні вісті, ані провісті (В. Мисик).
2. перен., поет. Прикмета, ознака і т. ін., що провіщає близькість, настання чого-небудь у природі; передвістя.
[Кассандра:] Так ти скажи мені по правді, брате, яку ти провість по пташках побачив? (Леся Українка);
Молодий, усіх я запевняв, .. Що осіннє прив'ядання трав І кружляння голубих сніжинок, – Лиш весняних трав передчуття, Тільки провість ясних вод весняних... (М. Рильський).
ПЕРЕДВІ́СТЯ, ПЕРЕДВІ́СТКА, ПРИЗВІ́СТКА розм., ПРО́ВІСТЬ поет. Ясеневі в грудях зробилось порожньо.. Це було поганим передвістям (Ю. Бедзик); Звістка була остільки раптовою, що здавалася ніби давньою передвісткою (І. Ле); Молодий, усіх я запевняв.., Що осіннє прив'ядання трав і кружляння голубих сніжинок, — Лиш весняних трав передчуття, Тільки провість ясних вод весняних... (М. Рильський). — Пор. 1. прові́сник.
-і, ж.
1) рідко. Те саме, що звістка 1).
2) перен., поет.Прикмета, ознака, і т. ін., що провіщає близькість, настання чого-небудь у природі; передвістя.