ПРОВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.
1. без прям. дод. Воювати якийсь час.
Коли його призвали на війну, він провоював чотири роки (О. Довженко);
Дядя Мокійчук без поранень провоював першу світову і громадянську (Л. Первомайський).
2. кого, що, перен., розм. Утрачати кого-, що-небудь, воюючи.
– Еге, парубче! – набрався врешті хоробрості старий. – Провоював ти свою дівку. Заміж вийшла Уляна (Ю. Збанацький).
-юю, -юєш, док.
1) неперех. Воювати якийсь час.
2) перех., перен., розм. Втрачати кого-, що-небудь, воюючи.