ДИВУВА́ТИСЯ (бути в стані здивування), ВРАЖА́ТИСЯ, ЧУДУВА́ТИСЯ, ДИВУВА́ТИ розм., ДИ́ВОМ ДИВУВА́ТИСЯ розм., ЧУ́ДОМ ЧУДУВА́ТИСЯ розм., ЧУДУВА́ТИ розм., ПОДИВЛЯ́ТИ розм., ЗУМІВА́ТИСЯ діал., ЧУДИ́ТИСЯ заст. — Док.: здивува́тися, вра́зи́тися, зчудува́тися, зачудува́тися, здивува́ти, ди́вом здивува́тися, зумі́тися. Палати, палати Понад тихою рікою; А берег ушитий Увесь каменем. Дивуюсь, Мов несамовитий! Як то воно зробилося З калюжі такої Таке диво... (Т. Шевченко); Він повільно розплющив очі і радісно вразився: просто над ним, вся в цвіту, розкинулась віттям тендітна яблунька (О. Гончар); Нянька і кухарка аж чудувалися, де в тої старої береться стільки сили (О. Маковей); — Я той самий, котрого років п'ять тому назад боялись як злодія.. Тепер я приїхав до вас учителем. Здивувались, люди? Не дивуйте, брати мої! (М. Коцюбинський); На похороні великим дивом люди дивувалися, великим чудом чудувалися! (Г. Хоткевич); А дівчата на підмогу Відстаючим скрізь ішли. Старші люди чудували: — Чи було таке коли? (С. Воскрекасенко); Кожний подивляв, як став він розказувати, які дороги життя він перейшов (С. Ковалів); Єленка зумівалася, чого її межи гістьми сідати, коли вона у себе дома (Марко Черемшина); Перевертням морським чудились (троянці) (І. Котляревський).
ОБРАЖА́ТИСЯ (відчути образу, мати до когось почуття гіркоти, досади, викликані його словами, поведінкою), ВРАЖА́ТИСЯ (УРАЖА́ТИСЯ), ОБИЖА́ТИСЯ розм., ЗОБИДЖА́ТИСЯ (ЗОБИЖА́ТИСЯ) розм., КРИ́ВДИТИСЯ розм., ДУ́ТИСЯ на кого, що, розм., КРИВДУВА́ТИСЯ рідше, ОБРА́ЖУВАТИСЯ рідше. — Док.: обра́зитися, вра́зитися (ура́зитися), оби́дитися, зоби́дитися, покри́вдитися рідше. — Ну, я бачу, що з тобою не можна серйозно говорити, — образилась Майя, — ти зі мною просто не рахуєшся (М. Хвильовий); (Хуса:) Я сам казав: навіщо се? Та мати вражається, коли в її клейноди невісточка кохана не вбереться (Леся Українка); (Риндя:) ..Ой і зобидили ж вас, Антоне Тимофійовичу. (Кряж:).. Нічого, Мефодію, ми не зобиджаємось... Ще й наша гречка зацвіте... (М. Зарудний); — Славно живеш з нею? — добріє обличчя Плачинди. — Та не зобижаюсь (М. Стельмах); Петрова, здивована, погляділа на його, не знаючи, чи кривдитися з його слів, чи сміятися з їх (А. Кримський); Вона чогось почала на мене дутися (М. Руденко); Комендант обняв панотця поза шию і кривдувався: — Видиш, Ясю, як нас наші ґаздині малюють? (Марко Черемшина); Дід говорив се так добродушно, що Іванові якось ані на думку не прийшло ображуватися (І. Франко).
вра́зитися
= уразитися
[ўразиетиес'а] -ажус'а, -зиес':а, -зиец':а, -зиемос'а, -зиетеис'а, -з'ац':а; нак. -аз'с'а, -аз'теис'а і [ўразитиес'а] -ажус'а, -зис':а, -зиц':а, -зиемос'а, -зиетес'а, -з'ац':а; нак. -зис'а, -з'іц':а (дивуватися)
ВРА́ЗИ́ТИСЯ¹ див. вража́тися¹.
ВРА́ЗИ́ТИСЯ² див. уража́тися¹.