ЦУ-ЦУ́, виг.
1. Уживається для підкликання собак.
Аж тут і надворі туж-туж уже світає. “Цу-цу, Рябко!.. – тут всі, повибігавши з хат: – Цу-цу, Рябко... на-на!” – гукнули, як на гвалт (П. Гулак-Артемовський);
– Палиця в руці, цівка через плече, пищавка за поясом, – так я, небоже, щорана вирушав за вівцями. Три пси! Цу-цу! (І. Франко).
2. Уживається для вираження подиву, розчарування і т. ін.
Смеркалося .. огонь огнем Кругом запалало, – Аж злякавсь я... “Ура! Ура! Ура!” – закричали. “Цу-цу, дурні! Схаменіться! Чого се ви раді? Що горите?” (Т. Шевченко).
НА виг. (ужив. для підкликання собаки), НЯ рідше, ЦУ-ЦУ́ (ЦЮ-ЦЮ́). "Цу-цу, Рябко!.. — тут всі, повибігавши з хат: — Цу-цу, Рябко... на-на!" — гукнули, як на ґвалт (П. Гулак-Артемовський).
виг.
1) Уживається для підкликання собак.
2) Уживається для вираження подиву, розчарування тощо.