ПРОЦВІТА́ТИ (успішно розвиватися у сприятливих умовах), РОЗКВІТА́ТИ, РОЗЦВІТА́ТИ рідше, ЦВІСТИ́, КВІ́ТНУТИ, КВІТУВА́ТИ, ПРОКВІТА́ТИ розм., ВЕСНІ́ТИ поет. — Док.: процвісти́ рідко розкві́тнути, розцвісти́, прокві́тнути. (Річард:) В тих палацах, немов заморські квіти, процвітають таланти виборні (Леся Українка); В цій любові розквітати Будеш вічно, краща в світі, Земле моя, світла мати (М. Нагнибіда); Вічна слава братам, що упали в бою, щоб життя розцвітало й шуміло (В. Сосюра); Жили, цвіли, сміялися, любили Веселі хлопці (М. Рильський); Я там любив і працював. Там квітло щастя золотеє і одцвіло... (В. Сосюра); — Чи ж можна так хнюпитись, .. коли навколо квітує життя? (Ю. Збанацький); Всьому давала лад Уляна, і, тільки дякуючи їй, проквітало домашнє господарство (Григорій Тютюнник).
ПРОКВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОКВІ́ТНУТИ, ну, неш, док., розм.
Те саме, що процвіта́ти.
Міцні дуби стоять, не шумлять і не шелестять, а поміж ними проквітають калинові кущі, проквітає рожа (Марко Вовчок);
Всьому давала лад Уляна, і тільки дякуючи їй проквітало домашнє господарство (Григорій Тютюнник).
Дієприслівникова форма: проквітавши, проквітаючи
-аю, -аєш, недок., проквітнути, -ну, -неш, док., розм.
Те саме, що процвітати.
Проквіта́ти і процвіта́ти, -та́ю, -та́єш
процвіта́ти і проквіта́ти, -та́ю, -та́єш