ЗАПРОХА́ТИ1

ЗАПРОХА́ТИ1 див. запро́хувати. ЗАПРОХА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Почати прохати. Тут він мого кохання У мене запрохав; Я слухать не схотіла, А він.. —уб’ю!.. — сказав (Пісні та романси.., II, 1956, 203). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 281.