БА́НИТИ

БА́НИТИ, ню, ниш, недок., перех., діал. 1. Мити. Довго напередодні мама банила йому голову лугом, материнкою (Ю. Янов., Мир, 1956, 156). 2. кого, перен. Бити. — Гамселити [панів], — підказав Покивай.. — Банити! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 368); // Лаяти. — От же лукаве зілля, — ..без угаву банив чоловік свою жінку (Баш, Надія, 1960, 215). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 100.