ПРИГЛУШЕНИЙ

ГЛУХИ́Й (про голос, звуки — який нечітко чується); ПРИГЛУ́ШЕНИЙ (трохи стишений); ПРИГЛУ́ХЛИЙ, ГЛУХУВА́ТИЙ розм., ЗАТУШКО́ВАНИЙ розм. (про голос — який звучить не досить дзвінко); ЗДА́ВЛЕНИЙ, ЗДУ́ШЕНИЙ, ПРИДА́ВЛЕНИЙ, ПРИДУ́ШЕНИЙ, ЗАДА́ВЛЕНИЙ (про голос, ридання і т. ін.); УТРО́БНИЙ, НУТРЯНИ́Й розм. (про голос — який звучить ніби з утроби, грубо); ЗАМОГИ́ЛЬНИЙ, ГРОБОВИ́Й, МОГИ́ЛЬНИЙ розм. (про голос — з похмурим відтінком). М'який килим на підлозі робив її кроки глухими, ледве чутними (О. Донченко); З-за міста гримнув сильний вибух, звук його був, приглушений якийсь (Г. Епік); То був втомлений, приглухлий голос старого чоловіка (П. Загребельний); З порога обізвався глухуватий голос Левка (М. Стельмах); Голос мав (співак) затушкований і сиплуватий на верхньому та середньому регістрах (з мемуарів); Здавлений плач розносився по кімнаті (О. Кобилянська); Зрідка було чути здушений стогін (С. Журахович); Люди співають глухими, придавленими басами (Ю. Яновський); Раптом серед загальної тиші почулося глухе, придушене ридання Устини (А. Шиян); — Я забула, який сьогодні день? — спитала Гризельда таким глухим та задавленим голосом, неначе він виходив з могили (І. Нечуй-Левицький); Засміявся Турчинович знайомим утробним сміхом (П. Колесник); Офіцер підвівся і глибоким нутряним голосом проказав: — Прийдуть з півночі стовпища варварів і заженуть нас на півострів (П. Колесник); Зінька не впізнала голосу — глухий і замогильний (А. Головко); Повів (співак) згорда оком по зібраних, назираючи, яке враження зробив на них його гробовий голос (Лесь Мартович); — Ходіть сюди, діти! — промовив дід глибоким,.. могильним голосом (І. Франко). — Пор. 4. низьки́й.

ЗАТАМО́ВАНИЙ (перев. про почуття — який виявляється не повною мірою), СТРИ́МАНИЙ, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, ПРИДУ́ШЕНИЙ, ЗДУ́ШЕНИЙ, ПРИЧА́ЄНИЙ, ЗДЕ́РЖАНИЙ розм. В очах його люди побачили затамовану тугу (В. Собко); Щорс почав говорити. Не голосно, але в кожному його слові було стільки сили, ясності і стриманого гніву (О. Довженко); Він вислизає на вулицю і чує позад себе приглушений надривний плач (М. Стельмах); У когось вирвалось придушене зітхання (П. Панч); Зрідка було чути здушений стогін, короткий вигук-наказ хірурга (С. Журахович); На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи: то тріск сухого бур'яну.., то причаєне шарудіння (Григорій Тютюнник).

ПРИХО́ВАНИЙ (який не виявляється відкрито або повною мірою), ПРИКРИ́ТИЙ, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, ПОТАЙНИ́Й, ПОТАЄ́МНИЙ, ПРИТА́ЄНИЙ, ЗАТА́ЄНИЙ, СХО́ВАНИЙ, УКРИ́ТИЙ (ВКРИ́ТИЙ), ЗАКРИ́ТИЙ, ЗАМАСКО́ВАНИЙ, ЗАВУАЛЬО́ВАНИЙ, ГЛУХИ́Й, ТЕ́МНИЙ, ПІДФАРБОВАНИЙ розм., СКРИ́ТИЙ розм., ПІДСПУ́ДНИЙ книжн., ПОТЕНЦІ́ЙНИЙ книжн., ПОТЕНЦІА́ЛЬНИЙ книжн. рідко, ЛАТЕНТНИЙ спец., РЕЦЕСИ́ВНИЙ біол. Барабаш навіть зареготав, і Калач правильно відчув у хлопцевому реготі приховані ревнощі (Л. Смілянський); Проценкові стало аж страшно від такої голої та нічим не прикритої правди (Панас Мирний); В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (М. Чабанівський); — Про що ви говорите? Не доберу, — сказав Прохор, справді не вгадуючи потайних намірів тестя (А. Шиян); Його потаємні думки і надії збулися, і він з перемоги радів (Л. Первомайський); Його вигострене око постерігало все явне й притаєне (П. Загребельний); Леус зиркнув на свого заступника якось з недовір'ям і заздрістю, затаєною на самісінькому дні душі (Ю. Збанацький); Дорослі люди з удаваною рівнодушністю й погано схованою цікавістю поглядають на чужинця (Г. Хоткевич); В його плаксивім голосі і в тім щохвилі повторюванім "паночку" жандарм добачав укритий насміх над своєю властю (І. Франко); І тайна в нас була від матері закрита: Смаком диявольським кавун нам смакував, Що під холерний час забороняла мама Про нього й думати... (М. Рильський); Вони, завойовники всієї Європи, вперше побачили таку посмішку, в якій не було ні кокетства, ні приниження, в ній було нічим не замасковане глузування (Григорій Тютюнник); Пряма й завуальована зрада — це страшніше від програного бою (П. Кочура); В душі він давно був закоханий у Ніну, закоханий тяжкою, глухою любов'ю, яка гнітила його, мов камінь (Ю. Бедзик); Батьку мій Фебе, коли так назвати себе дозволяєш, Дай запоруку мені, що правдиво я звався і звуся Сином твоїм, і сумніву напад розвій мені темний (переклад М. Зерова); Старався (Антін) бути занадто уважним, обдумував слово, перше ніж мав сказати, й порожнім оком, зверненим вглиб, зраджував скрите, затаєне в собі (М. Коцюбинський); У пісні, як і в кожному явищі, може відбуватись уповільнений, підспудний процес, але це ще не означає припинення розвитку (з журналу); Клінічний перебіг отруєння блідою поганкою поділяється на чотири періоди. Прихований (латентний) триває від 6 до 40 годин (з журналу); Оскільки мутації, спричинені випромінюваннями, здебільшого є рецесивними (прихованими), вони виявлятимуться впродовж 100-150 років, тобто у четвертому, п'ятому чи то дальшому поколіннях (з журналу).

СЛАБКИ́Й (неінтенсивний у своєму вияві), СЛАБИ́Й, ЛЕГКИ́Й, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, СКУПИ́Й, КВО́ЛИЙ, ХИРЛЯ́ВИЙ (перев. про світло, вогонь). Слабка посмішка; Слабкий гомін сусідських прикрих голосів хутко згубився (Леся Українка); Антін Рибка стояв на своєму подвір'ї і уважно при слабому передранішньому світлі стругав довгу жердину (М. Коцюбинський); Легкий вітер доносить з луків запах свіжого сіна (І. Цюпа); Скупий ліхтарик над дальнім корпусом прийомного покою блимав непевно й тоскно (І. Микитенко); Десь попереду народився кволий вогник і полетів назустріч машині (П. Загребельний). — Пор. 1. незначни́й.

ТИ́ХИЙ (який звучить слабо, несильно), СЛАБКИ́Й, СЛАБИ́Й, НЕГОЛОСНИ́Й, НЕГУЧНИ́Й (не дуже гучний); ГЛУХИ́Й, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, ПІВГОЛОСНИ́Й (який нечітко чується). Іззаду ще тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (А. Головко); — Що він каже, тітко Оришко? — почувся слабкий привітний голос з-за бабусі (Панас Мирний); Галас на березі покривав його слабий, пискливий голос... (М. Коцюбинський); Постріл відбився неголосною луною (М. Трублаїні); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Леся Українка); В хаті чути приглушений плач (І. Волошин); — Добрий вечір, — сказав (Олесь) зворушеним, півголосним звуком (О. Кобилянська). — Пор. 1. беззву́чний.

ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до приглуши́ти.

Здалека, десь зверху, чутно якийсь приглушений простором чи товщею стін голос, що співає пісню (Леся Українка);

Знадвору влітає в хату приглушений гомін (М. Коцюбинський);

Журналіст скрізь залишається журналістом: вибираючи серед шляху з багнюки шрифти, приглушений вибухом, як риба, він, проте, якимсь чином уже знав розташування всіх полків (О. Гончар);

Темна тривога, звичайно приглушена ділом щоденним, Будиться, приспана в серці (М. Зеров);

Вся щирість, з якою він кілька хвилин тому стискував руку Басанцеві, одразу ж була приглушена сліпою ненавистю до цієї людини (М. Руденко);

Зустріч з Флорою Германівною знову схвилювала Канушевича, розворушила приглушені думки про інститут (Г. Коцюба);

В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (М. Чабанівський);

// приглу́шено, безос. пред.

Сонети – се пани. В них мисль відразу Приглушено для форм (І. Франко).

2. у знач. прикм. Трохи ослаблений, притишений (про голос).

Він заговорив так швидко по-італійському, що я нічого не зрозуміла. Голос у нього був приглушений і нерівний, я відчувала, як він тремтить увесь (Ю. Яновський);

Чийсь виразний, з приглушеними металевими нотами голос запитав: – Значить, румунський шрифт у вас уже є? (Іван Ле і О. Левада);

// Неяскравий, невиразний (про барви).

Старі гуцульські килими приваблюють зір якраз дуже лагідними і стриманими, приглушеними барвами і півтонами (Т. Масенко);

// Прихований, не явний.

Навколо великих людей і круг їх пам'яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба (М. Рильський).

• ¬ приставка (1): ПРИ;
• ∩ корень слова (1): ГЛУШ;
• ∧ суффикс (1): ЕН;
• ⏰ окончание (1): ИЙ;

приглу́шений

[при^еглуше^ини^ей]

м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і

[pryhłuszenyj]

прикм.

1) przygłuszony

2) złamany

Damped, choked; muffled