НАШЕ́ПТАНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до нашепта́ти.
Думи ті, одначе, напливали й розтавали, як хмари, бо не вкладав у них усієї душі. То навіть було ніби щось не його, мовби нашептане кимось. Сливе людським досвідом (Ю. Мушкетик);
// наше́птано, безос. пред.
Сумують лицарі, – межи ними чутно дух зради. Лазарові, видко, нашептано, – він встає і п'є до Милоша (І. Франко).
[naszeptanyj]
прикм.
podszeptany
-а, -е.
Дієприкм. пас. мин. ч. до нашептати.