ПРИ́СКАТИ, аю, аєш, недок., ПРИ́СНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. чим і без дод. Розсипати, розкидати щось дрібними шматочками, частинками.
Огонь жваво захоплював полінця, гудів і прискав малими вугликами (Н. Кобринська);
Аж ось, здається, наче хтось приснув! З-за гори скакнула невеличка іскорка серед рожевого сяйва й довгою промінястою стрілою перетяла увесь степ (Панас Мирний);
// Швидко розлітатися на всі боки, розсипаючись дрібними шматочками, частинками.
Я дуже боявся тих іскор, та проте страх любив дивитися, як вони, мов рій огнистих чмелів, вилітали з-під батькового молота і прискали на всі боки (І. Франко);
Кроква з тряскотом рушиться, іскри стовпом прискають геть угору, стеля провалюється, і вся хата обертається в кострище (Леся Українка);
Вона стала гострити його [свердло] на наждачному верстаті. Приснули струмком зірочки іскор (О. Донченко);
* Образно. Вона була страшенно зворушена, і її круглі очі прискали раз по раз іскрами. (О. Кобилянська);
Зустрілись поглядами – і спершу ноги в Меланки дрібно дрібно затремтіли, далі ж раптово задерев'яніли. Бо прискали з його очей лукаві іскорки, але якісь наче приховані, обережні (Є. Гуцало).
2. чим і без дод. Розсипати, розкидати бризки рідини; бризкати.
В тім місці шаліла тепер люта хвиля, розбиваючись о зубці скали і прискаючи далеко срібною піною (І. Франко);
Удар був настільки сильний, що кров приснула з тіла просто світлійшому в очі (Б. Лепкий);
// Розмовляючи, розкидати бризки слини.
Старий сердився. Він говорив скоро та прискав слиною, наче сукно мочив (М. Коцюбинський);
// Бурхливо текти, струменіти, розлітаючись бризками (про рідину).
Насті здається, що не дерева стоять навкруги і ронять у повітрі вогняно-малинові пелюстки, а прискають у небо водограї крові, яка незабаром проллється в поході (З. Тулуб);
Дзвінко прискає і дзюрчить запашне запінене молоко у дерев'яні та алюмінієві цеберка... (Ю. Смолич);
* Образно. Анюта помітила, як приснув вишневий сік на Сашині щоки (О. Донченко).
3. чим. Оббризкувати дрібними краплями якоїсь рідини кого-, що-небудь.
Тут бачив хлопець .. як возниці [візниці] борються або прискають водою й лякають дівчат (Марко Вовчок);
Тим часом дід Оникій нарвав пучок зілля, вмочив у відро, бризкав на бджоли, прискав водою з рота й заганяв до улика (І. Нечуй-Левицький);
[Текля:] Вже мати що не робила: і свяченою водою мене прискала і переполох виливала (М. Кропивницький).
4. перен. Дуже сердитися, гніватися, не стримуючи себе; спалахувати гнівом.
Ротмістр усе ще стрибав і прискав перед Веригою, обсипаючи його лайкою (П. Панч);
Соломія прискала, злилася, не знати на що би наважилася, так Саливон, добре знаючи жінчину вдачу, .. грізно напустився на неї, щоб прикусила язика (К. Гордієнко);
– Коли було часом дуже розсердиться [начальник], то присне ніби приском, наче його хтось кинув на гарячу сковороду (І. Нечуй-Левицький).
5. Переривчасто випускати повітря через рот; пирхати.
Микола вхопив кварту й пожбурив нею на шинкаря. Горілка потекла йому по лиці й по бороді. Шинкар прискав, як кіт, понюхавши перцю (І. Нечуй-Левицький);
Захлинувся [біс], чхнув і приснув, Тричі закрутився (П. Гулак-Артемовський);
// З шумом випускати повітря через ніздрі (перев. про коней).
Біля ґанку прискали осідлані коні (З. Тулуб);
Коні парували, прискаючи ніздрями. Колеса вже не грузли в піску (Іван Ле);
// Не стримавшись, раптово прориватися сміхом.
Хтось із наших прискає в кутку зо сміху (Ю. Збанацький);
Петро Олександрович, як завжди, намагався бути стриманим. Однак .. не довго міг витримати. Прискав з реготу, виймав з кишені фуляр, акуратно розгортав і витирав сльози з очей (О. Полторацький);
Дехто з молоді приснув, затуляючись долонею (Леся Українка).
6. тільки док. Швидко і спритно вистрибнути, вибігти звідки-небудь.
Аж сеє бісеня Як хоче скочить, то аж в землю присідає Та й присне разом відтіля! (Є. Гребінка);
Ну, я й пущу тебе [зайцю]: так як стріла, Приснеш ти з рук моїх прудко на волю (Я. Щоголів);
– Хто там? – питаю так сердито, що миші нагорi, чую, так i приснули в усi боки (Григорій Тютюнник);
Діти приснули по городі врізнобіч, ніби горох (Є. Гуцало).