ПОВУЖЧАТИ

ПОВУ́ЖЧАТИ, ає.

Док. до ву́жчати.

Лице наче подовшало, чи внизу повужчало – зразу не запримітиш (Панас Мирний);

Ще далі – і плай повужчав, сталася з нього стежка, ледве помітна в травах (Г. Хоткевич);

Знову круг наш [друзів] сниться біля столу – Стіл зменшився, і повужчав круг! (М. Рильський);

Помітив, що повужчали при тих словах чорні зіниці татарина і занурились кудись у глибінь очей швидкі тіні (Ю. Мушкетик).