СТІНКА

на стіну́ (на сті́ни, на сті́нку і т. ін.) лі́зти / полі́зти. 1. Бути дуже збудженим, неспокійно себе поводити, наполягаючи на чомусь. (Одарка:) Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла (Г. Квітка-Основ’яненко); — Місяць тому ти ліз на стінку, вимагаючи миру.., а тепер співаєш щось зовсім іншої (З. Тулуб). 2. Доходити до стану одуріння, бути у відчаї; шаленіти. — Чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни поліземо? (Г. Квітка-Основ’яненко); — Нагодувати його солоним, а тоді не давати води. ..на стіну полізе, сказиться! (М. Старицький). тро́хи не лі́зти на сті́ни. Єремія репетував, кричав не своїм голосом. Голос його дійшов до найвищих нот. Він бігав по світлиці, трохи не ліз на стіни (І. Нечуй-Левицький). притиска́ти (припира́ти) / прити́снути (припе́рти) до стіни́ (до сті́нки) кого. Ставити когось у безвихідне становище, домагаючись зізнання, здійснення чого-небудь і т. ін. — Бог з вами, не притискатиму вас до стіни… (Леся Українка); Все перемішалося в старому, як перемішується лише в тому, кого вперше в житті припирають до стінки (Ю. Шовкопляс); (Арсен:) Мені якби ще отого шахрая, Геннадія, до стінки притиснути! (З. Мороз); Вона тут же вирішила рішуче “приперти до стіни” свого супротивника (М. Хвильовий); — Що ж воно оце робиться, га? — приперли вони нас до стінки сердитими запитаннями (З журналу). припе́ртий до стіни́. Припертий до стіни.., чи не щодень до сповіді стаю, та жодної нема мені покути (В. Стус). става́ти / ста́ти до сті́нки. Йти на розстріл, на страту. Я до стінки знову стану — обличчя й груди під вогонь (В. Сосюра). ста́вити (станови́ти) / поста́вити (приста́вити) до сті́нки (рідко до му́ру). Вести на розстріл; розстрілювати. Таких словом не діймеш, таких до стінки ставити… (Ю. Збанацький); — Так ти додому й дійдеш! Та тебе ж іще по дорозі гепеушники упіймають — відразу до стінки приставлять (А. Дімаров); Ми тим, хто нас гнобив віками .. Ми їх за днів минулих яд До муру ставили підряд, І залпи ночі протинали… (В. Сосюра). що (як) горо́хом об сті́нку (о стіну́) кида́ти, перев. зі сл. говори́ти, каза́ти і под. Дарма, безрезультатно. — Я не раз говорила Михайлові, але до нього говорити, — однаково, що горохом об стіну кидати (Ірина Вільде). горо́хом о стіну́ кида́ти. — Ет, з тобою говорити, то однако горохом о стіну кидати,— буркнув Мошко (І. Франко). як (мов, ні́би і т. ін.) горо́хом си́пати / поси́пати, зі сл. говори́ти, чита́ти і т. ін. Дуже швидко, багато, безперервно, не зупиняючись. — Кресало є? .. є! .. А губка є? .. є! .. Ну викрешемо… га! — торохтів він, мов горохом сипав (М. Коцюбинський); — Я і досі хрестиком розписуюсь, а вона читає, мов горохом сипле,— з любов’ю дивиться на доньку Мирон (М. Стельмах); Хаврусь був проворний, жвавий, говорив.., неначе горохом сипав (І. Нечуй-Левицький); Раптом зірвавшись з землі, він сів, лице його оживилось, очі заблищали, мокрі ще від сліз, і він, прудко махаючи руками, заговорив, немов горохом посипав (І. Франко). ні́би горо́хом си́пати об сті́нку. Голос у хлопця був трохи глухуватий .. Адже буває: інший читає вірша, ніби сипле горохом об стінку. А цей укладає в кожне слово пристрасть душі (З газети); // Даремно. ні́би горо́хом об стіну́. Кажеш, говориш, показуєш, і ніби горохом об стіну. Казав: гляди не пускай їх на як (мов, ні́би і т. ін.) об стіну́ (об сті́нку) горо́хом, несхв. Ніщо не діє, не впливає на когось, не реагує хтось на що-небудь; безрезультатно. — Чи я ж не вмовляла (Чіпку), чи я не благала?! — плаче Мотря.— Та що з того?.. Сказано: як об стіну горохом (Панас Мирний); Що вже йому не робили, як не соромили, а все як горохом об стіну (В. Кучер); — Що я наговорюся їм .. мов об стіну горохом (Г. Хоткевич); — От бачиш, уже й до душі дійшло. .. А то було як об стінку горохом (П. Панч); — Вам кажи, не кажи — як об стінку горохом (А. Дімаров); як у стіну́ (у сті́нку) горо́хом. Та що ж? Як у стіну горохом (І. Стеценко); — Діти он у нас ростуть. Що ти, кажу йому, дітям після себе зоставиш?.. Так що ж? Як у стінку горохом!.. (Панас Мирний). що горо́х об сті́нку. Підросли хлопчаки. Тепер уже з ремінцем пізно, а бабине слово їм — що горох об стінку (С. Журахович); мов горо́х на стіну́. — Хоч що говор

-и, ж. 1》 Те саме, що стіна.
Ставити до стінки (під стінку) — розстрілювати.
Хоч голову об стінку [бий (розбий і т. ін.)] — про неможливість що-небудь зробити, про непереборні перешкоди.
[Як] за стінкою жити — жити, тримаючись осторонь від інших людей.
2》 Бічна сторона якого-небудь вмістища, порожнистого предмета.
|| Оболонка, покриття якого-небудь внутрішнього органа, порожнини або клітини рослини. Стінки кровоносних судин.
3》 Комплект корпусних меблів (шафи, сервант і т. ін.).
4》 Один з прийомів футбольної, хокейної і т. ін. гри, коли гравці шикуються перед воротами плече до плеча, мов би утворюючи стіну, перешкоду.
Розіграти стінку; Зіграти в стінку — про один з прийомів у футболі, хокеї і т. ін., коли послані одним гравцем іншому м'яч або шайба повертаються до нього ж, наче відскочивши від стіни.

сті́нка іменник жіночого роду

-и ż ścianka

техн. стенка

стенка