СТЕБЕ́ЛЬЦЕ, я, с.
Зменш. до стебло́ 1, 2.
Пробиваються [весняні пахощі] крізь набряклі бруньки, тендітні стебельця трави (М. Олійник);
На високому гінкому стебельці росла лугова цариця – ромашка (Григорій Тютюнник);
* Образно. Дивився він, як слово строге В дитячі запада серця, Як проростають потім з нього Тендітні, ніжні стебельця... (С. Воскрекасенко);
* У порівн. Ноги тоненькі, як стебельця (Г. Хоткевич).
-я, с.
Зменш. до стебло 1), 2).
див. стеблина
Стебе́льце, -ця, -цю; -бе́льця, -бе́лець