ПОГРИЗТИ

ПОГРИ́ЗТИ, зу́, зе́ш; мин. ч. погри́з, ла, ло; док., що.

1. Гризти якийсь час.

Свиня у панський двір залізла .. На смітнику кісток погризла (Л. Глібов);

Хапає перо і пише, що тільки на думку спадає, але спадає таки небагато, через те, погризши досхочу перо, поет починає гризти олівець (Леся Українка);

* Образно. Тимко .. скрутив під рушником дулю. – Ось на, погризи. А на вулицю ходив і ходитиму, тебе не спитаю (Григорій Тютюнник).

2. Те саме, що згри́зти 1.

Голодний.., погризши хліб, у страшних корчах сконав (О. Довженко).

ГРИ́ЗТИ (зубами роздрібнювати щось тверде), РОЗГРИЗА́ТИ (розкушуючи); ОБГРИЗА́ТИ (з кінців, з усіх боків); ТОЧИ́ТИ, ТРУБИ́ТИ (про гризунів); ТЛИ́ТИ (про комах). — Док.: погри́зти, розгри́зти, обгри́зти, наточи́ти. Марусякові ніби захотілося їсти. Витяг кавалок засушеного хліба і гриз (Г. Хоткевич); Під лавою шкряботить, розгризаючи погублені кимось насінини, миша (Ю. Мушкетик); Ярина мовчала та обгризала зелену луску з горіха (Леся Українка); На зиму часто в клуні перелазить (лісова миша) та зерно точить (О. Копиленко); Миші зерно трублять та шкоду роблять (В. Стефаник); Минуло все, та не пропало, Остались шашелі: гризуть, Ж(е)руть і тлять старого (дуба) (Т. Шевченко). — Пор. 1. ї́сти.

1) (щось) to gnaw; (про кістки) to devour; to nibble (to crumbs); to gnaw (to shreds)

2) (якийсь час) to gnaw, to nibble a little (for a while)

[pohryzty]

дієсл.

pogryźć

Погри́зти, -гризу́, -гризе́ш

Палузаць