АВТОКЕФАЛЬНИЙ

Автокефальний, тобто незалежний, дослівно в перекладі з грецької означає «сам голова». Слово відоме з V ст. Автокефальними традиційно називають національні незалежні православні церкви, що мають своє самоврядування, свого главу церкви. Автокефальні церкви об’єднуються як рівноправні у Вселенську православну церкву. В історії Вселенської православної церкви відомі різні автокефальні церкви, зокрема найдавніші, що існують і досі, — Єрусалимська, Олександрівська, Царгородська.
Українська православна церква, прийнявши віру від Царгорода (Константинополя), фактично 700 років була автокефальною. Зверхність царгородського патріархату виявлялася лише в тому, що він схвалював обраного самостійно в Україні-Русі митрополита Київської митрополії. 1686 року Московська церква (що 1448 року без погодження з Царгородським патріархатом, якому в складі Київської митрополії підлягала, проголосила свою автокефалію) повністю підпорядкувала собі українську церкву.
Відродження нашого православ’я юридично було проголошено 1 січня 1919 року спеціальним законом УНР (Директорією). Перша служба Божа українською мовою відбулася 1 травня 1919 року в Микільському соборі на Печерську в Києві за настоятельством Василя Липківського. Українська автокефальна православна церква, проіснувавши до 30-х років у дуже несприятливих умовах, була зрештою ліквідована на терені рідної землі. Новий рух за відновлення українського православ’я почався 1989 року.

АВТОКЕФА́ЛЬНИЙ, а, е.

Стос. до автокефалії.

Константинополь заперечував право Москви дарувати автокефальний статус своїй дочірній церкві (з наук.-попул. літ.);

На єпархіальних зібраннях, а також зборах солдатів і селян у 1917–1918 рр. висувалися пропозиції розірвати зв'язки з Москвою й відновити церкву в Україні як незалежну (автокефальну) установу (з навч. літ.).

автокефа́льний

[аўтоке^ифал'ни^ей]

м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і

Autocephalous

автокефальна церква — Autocephalous Church

Незалежний, непідлеглий, непідпорядкований, самостійний