РОЗПИ́ЛЯНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до розпиля́ти².
Коли розпиляний [дуб] ліг з повороту І в тіло уїлися зуби гаків, – На широкі груди ступила кіннота, Колишучи небо блиском підків (А. Малишко).
-а, -е.
Дієприкм. пас. мин. ч. до розпиляти II. || розпиляно, безос. присудк. сл.
Розпи́ляний, -на, -не