СПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОЧИ́ТИ і рідко СПОЧИ́НУТИ, и́ну, и́неш, док.
1. Те саме, що відпочива́ти 1.
Ішов Кобзар до Києва Та сів спочивати (Т. Шевченко);
– Я устав і побрів дорогою, та брів я недовго – сів спочивати (Марко Вовчок);
Робилось душно, – я жадав, Щоб де під деревом спочити (Я. Щоголів);
Копає собі й Семен. Утомиться – сяде, спочине, скрутить цигарку (Г. Хоткевич);
На Малаховім кургані Спочити сіли журавлі (М. Нагнибіда);
М'ясце травицею прикрив [Вовк], А сам спочинуть ліг (Л. Глібов);
Недавно, повернувши з Криму, де спочивав літом, написав новелку для альманаху в честь Кобилянської (М. Коцюбинський);
– От побила мене лиха та нещаслива година! Сподівалася на старість спочити, – от і спочила! – закінчила стара (Панас Мирний);
– Ви стомлений з дороги. Спочиньте (В. Підмогильний);
* Образно. Вітер .. спочивав десь на Дніпровій косі (Ю. Яновський);
Обридла дневі суєта людськая, Спустився він спочити в темноті (Л. Глібов).
2. Те саме, що спа́ти.
[Грицько (увіходячи):] Я думав, що ви ще спочиваєте. Доброго ранку вам! (Панас Мирний);
В ту суботню ніч, коли всі вже спочивали у верхівнянському палаці, не спочивала тільки господиня – Евеліна Ганська (Н. Рибак);
– Вечеряли у світлиці, Мед, вино пили; І в кімнаті на кроваті Спочити лягли (Т. Шевченко);
Може, мати на полу спочити лягла – спить: очі закриті (А. Головко);
Князь і не спочинув, .. Та п'є, та гуляє Аж у гаї... Бо в покоях Дочка спочиває .. Реве хазяїн: – Будем пить, Аж поки наша доня спить (Т. Шевченко);
Засинайте, спочиньте... (М. Вінграновський);
* Образно. Ніч тиха, всі вулиці в сні спочивають (Леся Українка).
3. перен., уроч. Бути мертвим, лежати в могилі.
[Настя:] Чи живий ще тут мій милий син Панас? Чи, може, спочиває вже у сирій землі (І. Нечуй-Левицький);
[Хмельницький:] Прощай, Туре. Тебе покриємо високою могилою, щоб століття люди бачили і знали, де спочиває славний син народу нашого... (О. Корнійчук);
Старий спочив уже на цвинтарі (П. Куліш);
В могилі героїв спочив капітан, Безстрашний моряк з України (М. Нагнибіда);
По смерті я мирно спочину в оселі спокійній (М. Зеров).
[Тут] спочива́є / спочи́в (спочи́ло) прах (ті́ло) див. прах.
◇ Відпочива́ти (спочива́ти) / відпочи́ти (рідко спочи́ти) се́рцем (душе́ю) див. відпочива́ти;
(1) В моги́лі спочи́ти – померти.
Дай же, дівчино, хустину, Може я в бою загину – Накриють очі темної ночі, Легше в могилі спочину (з народної пісні);
О́ко (по́гляд, о́чі) спочива́є (спочива́ють, спочива́ло, спочива́ли і т. ін.) / спочи́ло (спочи́ли, спочи́є, спочи́не, спочи́нуть і т. ін.) див. о́ко¹;
Се́рце (се́рде́нько) спочи́не (спочи́ло і т. ін.) див. се́рце;
(2) Спочива́ти (спа́ти) / спочи́ти (засну́ти) наві́ки (дові́ку, ві́чним (вікові́чним) сном):
а) бути похованим, лежати у могилі.
Вічним сном спочивають там [на кладовищі] герої-гвардійці... (Остап Вишня);
Він так мало просить. І цілком заслужив, щоб спати вічним сном під молодими дубами, які сам посадив у полі, – погодився Байрачний (І. Цюпа);
Син його не повернувся з Балканських гір: навіки спочив .. у братській могилі аж у Болгарії (М. Стельмах);
Де гриміли в розграї грозами гармати, сплять під обелісками вічним сном солдати (Д. Луценко);
б) (тільки док.) вмерти, загинути.
Не вертатись вже до тебе [дівчини] козаку, – Заснув в степу він, сердега, довіку... (з народної пісні);
Поблагословив він сина й жінку, наказав не журитись, хороше поховати його, та й спочив навіки (Марко Вовчок);
І знову плаче трембіта. Тепер вже на смерть... Спочив хтось навіки по тяжкій праці (М. Коцюбинський);
Він здригнувся, легенько зітхнув, Усміхнувсь і навіки заснув (П. Грабовський);
І все виникають у пам'яті втрачені друзі, що сном віковічним заснули на Волзькому лузі (С. Голованівський);
(3) Спочива́ти / спочи́ти в Бо́зі, книжн. – бути похованим, лежати у могилі.
Ось каплиця на дорозі. Давно тут спочивав у Бозі якийсь-то князь, тепер святий, що месник вбив його лихий (М. Драй-Хмара);
(4) Спочива́ти (почива́ти) / спочи́ти (почи́ти) на ла́врах – заспокоюватися, задовольнятися досягнутими результатами, наслідками.
[Коваль:] Ніколи не почивайте на лаврах. Вчіться! Мистецтво – це труд і наука (З. Мороз);
Нині вісімдесятилітній метр спочиває на лаврах і спостерігає за успіхами свого сина, який радує його дедалі більше (М. Слабошпицький);
Як шкодять театру утриманські настрої, обивательська благодушність, прагнення спочити на лаврах (з мемуарної літ.).
ВІДПОЧИВА́ТИ (відновлювати сили після втоми, припиняючи дію, рух і т. ін.), СПОЧИВА́ТИ, ВІДПОЧИВА́ТИСЯ безос., ВІДДИХА́ТИ розм., ВІДДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ОПОЧИВА́ТИ заст.; ПЕРЕПОЧИВА́ТИ, ПЕРЕДИХА́ТИ розм., ПЕРЕДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ПРИПОЧИВА́ТИ діал. (на короткий час); ВІДЛЕ́ЖУВАТИСЯ (лежачи, перев. після хвороби); ПІДНОЧО́ВУВАТИ (трохи спати вночі). — Док.: відпочи́ти, спочи́ти, спічну́ти діал. відди́хати, віддихну́ти, відітхну́ти, опочи́ти, перепочи́ти, передихну́ти, припочи́ти, відле́жатися, підночува́ти. Мисливці.. добре попоїли і лягли відпочити до вечора (З. Тулуб); На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать (Т. Шевченко); Він теж привітався до неї, запитав, як їй відпочивалося (Л. Смілянський); Сонце розжарювалося, і Зоя сідала на край поля між кукурудзою віддихати (О. Кобилянська); (Оленка:) Моя мати лягли опочивати та й кажуть: піди до Євфросини та погуляй трошки (І. Нечуй-Левицький); Раніше.. з кожним заходом на нову ручку по ньому розливалася втома,.. і тоді хвилю-дві він перепочивав (Григорій Тютюнник); Оповісник лиш мить передихав.. і знову розпочинав усю довгу фразу (І. Ле); Те оповідання не йшло панотцеві гладко. Він зупинявся, припочивав (Лесь Мартович); Інколи, після репетиції.. він падав знесилений, щоб відлежатись, віддихатись (Л. Дмитерко).
ПОКО́ЇТИСЯ (бути похованим де-небудь), СПА́ТИ розм., ПОЧИВА́ТИ заст., СПОЧИВА́ТИ заст. — Ґрати навколо наших святих, що покояться на кладовищі монастирському, робити треба (Н. Рибак); Під калиною дівчина Спала, не вставала: Утомилось молодеє, Навіки спочило... (Т. Шевченко); — Поздоровляю тебе, Марусенько, на новосіллі... Бог послав тобі сей дом; почивай у нім (Г. Квітка-Основ'яненко).
СПА́ТИ (перебувати в стані сну), ВІДПОЧИВА́ТИ, СПОЧИВА́ТИ, ПОЧИВА́ТИ заст., УСИПЛЯ́ТИ (ВСИПЛЯ́ТИ) діал., ВІДСИПЛЯ́ТИСЯ (ВІДСИПА́ТИСЯ) (довго спати, відновлюючи сили після перевтоми, недосипання). — Отут (біля вікна) і мій Роман спав, ближче до сонця. Відпочивайте й ви (М. Стельмах); Вже й світ, а він спить; вже люди й жать ідуть, а він почиває (П. Куліш); Вона не всипляла ночей і хвилиночки (Марко Вовчок). — Пор. дріма́ти.