НА́ДИХ, у, ч., розм.
1. Поява душевного піднесення; натхнення.
Де ж ділися високі явори, що вартою стояли понад ставом?.. Там я уперш почув душі тремтіння Від надиху почуттів неземних (М. Старицький);
Червоні яблука в кімнатах Насипані, що ніде стать. Це нашого кохання надих Зійшов на яблуневу стать (Д. Павличко).
2. Спонукання когось до яких-небудь дій, вчинків, вплив на когось.
Можливо, що татове записування українських пісень було надихом Метлинського, відомого збирача їх (Олена Пчілка).
3. Відтінок, ледь помітна ознака чого-небудь.
Вона відвернулась, мов попечена несподівано вогнем, не обзивалася, і лиш надих блідості уклавсь на її лице (О. Кобилянська).