БРИ́ЛИК, а, ч.
Зменш. до бриль.
І рицар негайно зсідає з коня, Смирненько свій брилик мисливський здіймає (П. Куліш);
Прийшов Данилко до річки рибу ловити. Сів коло мосту, скинув брилик (М. Коцюбинський);
Поміж дорослими бігали, грались діти у куценьких штанях і кумедних бриликах (С. Черкасенко);
Довгими тонкими пальцями вона заправила пару неслухняних кучерів під брилик (Л. Смілянський).
-а, ч.
1) Зменш. до бриль.
2) Зменш. до брильянт.
див. капелюх
Бри́лик, -ка, у -ку; -ли́ки, -ків