ШВО́РА

ШВО́РА, и, ж. 1. Ремінь, пасок для собак. За лаштунками чутно голос сотника: — Хведоре! нехай коней сідлають та щоб гончих і хортів на швори позбирали! (Стор., І, 1957,290); // Кілька хортів, прив’язаних до такого ременя, паска. У цій тиші десь почулось гавкання собак, потім на греблі показалася швора сухоребрих хортів, за якою плентався рудий чолов’яга (Панч, Гомон. Україна, 1954, 23). 2. діал. Те саме, що шва́ра 1. — Скидай штельвагу та притримай, щоб не била коней по ногах!.. А цю швору кинь (Ле, Право.., 1957, 22). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 434.