МУРА́ТОВ Ігор Леонтійович
• МУРАТОВ Ігор Леонтійович
[15 (28).VII 1912, Харків — 29.III 1973, там же]
- укр. письменник. Закін. 1939 Харків. університет. Учасник Вел. Вітчизн. війни. 1942 — 45 — у фашист. полоні. По війні працював гол. ред. газ. "За возвращение на Родину" (Берлін). У довоєнних поет. збірках М. "Комсографік" (1933), "Загибель синьої птиці" (1934), "Багаття" (1940), "Двадцятий полк" (1941), поемах "Важкий прогін" (1935), "Зелені зозулі" (1936), "Остап Горбань" (1938) та ін. відбилися характерні настрої того часу. Вел. Вітчизн. війні, гострим соціально-політ. та моральним проблемам присвячені вірші і поеми, що увійшли до книжок "Сповідь солдата" (1945 — 60), "Повість про щастя" (1948), "Любов і зненависть моя" (1960), "Осінні сурми" (1964), "Розчахнута брама" (1967), "Жовтневі мажори" (1970) та ін. У поезії М. романт. піднесеність поєднується з епічністю, його твори відзначаються чіткістю задуму, стрункою логікою розвитку поет. ідеї. Автор; повістей "Буковинська повість" (1951; Держ. премія СРСР, 1952), "Жила на світі вдова" (1960), "Свіже повітря для матері" (1962), романів "У сорочці народжений" (1965), "Сповідь на вершині" (1971). Виступав як драматург (п'єси "Остання хмарина", 1959; "Радісний берег", 1961; "Стара ширма", 1963; "Земля моїх правнуків", 1969; "Нейтральна зона", 1970, та ін.), публіцист (зб. нарисів "Сперечаюсь, заперечую, стверджую", 1969). Написав для дітей поет. зб. "Весело, сонячно, дружно" (1960) та ін. Твори М. перекладено багатьма мовами.
♦ Тв.: Твори, т. 1 — 4. К., 1982 — 83; Рос. перекл. — Буковинская повесть. М., 1958; В сорочке рожденный. М., 1968; Осенние признання. М., 1971; Исповедь на вершине. М., 1973.
■ Літ.: Кореневич Л. В шуканні — утвердження дух. "Україна", 1970, №33; Про Ігоря Муратова. К., 1972; Ільницький М. Художній літопис часу. В кн.: Муратов І. Твори, т. і. К., 1982; Галич О. "І не спинюсь, аж поки серцем стихну". "Українська мова і література в школі", 1990, № 9.
М. Ф. Гетьманець.