ПОВТО́Р, у, ч.
1. Те саме, що повто́рення.
– Я не хочу завдавати собі душевних мук, – тоном механічного повтору одмовила Марія (Ю. Бедзик);
Для уникнення зайвих повторів, для зручності користування [бібліографічним покажчиком] краще всі рецензії подавати після опису рецензованої праці (з наук. літ.);
Повтор підмета, вираженого іменником, в творах Шевченка зустрічається переважно в називних реченнях (з навч. літ.).
2. Художній прийом, який виявляється у повторенні в певній послідовності однакових звуків, слів, фраз і т. ін.
Надаючи великого значення музичності мови, Коцюбинський вдавався до алітерацій, асонансів.., звукових анафор та повторів (з газ.);
Будь-який словесний, фразовий чи звуковий повтор у художньому тексті ритмізує його (з наук. літ.).
М. Л. Гаспаров.
Литературная энциклопедия: Словарь литературных терминов: В 2-х т. / Под редакцией Н. Бродского, А. Лаврецкого, Э. Лунина, В. Львова-Рогачевского, М. Розанова, В. Чешихина-Ветринского. — М.; Л.: Изд-во Л. Д. Френкель,1925
ПОВТО́Р (художній прийом), ПОВТО́РЕННЯ, РЕФРЕ́Н спец., розм. Тихше звучить повтор останніх слів з приймача у хаті Морозів: Ой, вийди, вийди, серце-дівчино, Та промов до мене слово (А. Головко); Повторення однакових або однотипних епітетів дає можливість письменникові яскраво окреслити, вирізьбити індивідуальні риси характеру та поведінки героїв (з підручника); Надія щастя і тривога втрати, І той рефрен жалібний: ждати! ждати! (І. Франко).