ВИ́СТОЯНИЙ

ВИ́СТОЯНИЙ, а, е. Який вистоявся. Сіла Горленко поруч з завгоспом на двоколісну одноколку, запряжену вистояним породистим конем (Крот., Сини.., 1948, 55); — Хто поспішає, той п’є кисле вино, замість міцного і вистояного… (Грим., Подробиці.., 1956, 85); Микола, увійшовши в клуню, довго любувався вистояними дзвінкими стовбурами груш (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 20). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 501.