СПОЧИ́ЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до спочи́ти 1.
Послужливо відкрив [Шаула] ворота, доки сотник сів на спочилого коня (Іван Ле);
До тебе муж твій пишний доторкнеться, Зо сну розбудить, – і спочилі руки Йому простягнеш для обіймів ти (М. Рильський).
-а, -е.
Дієприкм. акт. мин. ч. до спочити 1).