ПОНЕВІРЯННЯ

ПОНЕВІРЯ́ННЯ, я, с.

Дія і стан за знач. поневіря́ти 1 і поневіря́тися.

Зринуло чомусь в пам'яті [старого] і власне дитинство, злидні вдома, поневіряння по наймах... (В. Гжицький);

Закінчується дев'ятий рік моєї скитальщини, й відходять у спогади тяжкі хвилини поневіряння на чужині (Р. Іваничук);

Народна українська пісня років Вітчизняної війни – це суворий поетичний літопис тяжкого життя нескореного народу, жахливих поневірянь на фашистській каторзі (з наук. літ.);

В хороводах на побутову тематику в основному відображаються відносини української патріархальної сім'ї, де за старих часів всілякого утиску й поневірянь зазнавали жінки (з наук. літ.).

ПОНЕВІРЯ́ННЯ, МИТА́РСТВА книжн., ПОНЕВІ́РКА діал. Докора розповів про свої тюремні поневіряння (Є. Куртяк); Я дуже радий, що кінчаються наші митарства, але щасливим буду, коли вже скінчаться (М. Коцюбинський); Дорогою через поля і луки Його ведуть жандарми у Дрогобич, В тюрму ведуть на поневірку й муки... (Д. Павличко). — Пор. 1. поневіря́тися.

Grievous (disastrous) situation, distress

див. біда

Поневіря́ння, -ння, -нню, в -нні