АНТИЧНІСТЬ

анти́чність

• античність

(від лат. antiquus — стародавній)

- історія та культур. надбання Старод. Греції і Риму, основа, на якій пізніше розвинулася культура європ. народів. Істор. умови розвитку укр. л-ри визначили її неперервний зв'язок з культурою греко-римської А. Через перекладну л-ру візант. та болг. походження (хроніки Іоанна Малали, Георгія Амартола, "Шестоднев" Іоанна, екзарха болгарського, "Ізборник 1073", "Пчела", "Діоптра", повість "Варлаам та Йоасаф") давньорус. книжники мали відомості про античну міфологію, філософію, л-ру. Поширеними були, напр., афоризми, приписувані Менандрові. Знанням творів Гомера, ідей Платона та Арістотеля позначена творчість Климента Смолятича ("Посланіє пресвітеру Фомі"). Завдяки другому південнослов'янському впливу, перекладанню книг "Арістотелеві врата", "Люцидарій", укр. л-ра засвоїла ідеї перипатетиків, неоплатоніків, стоїків. Частина вітчизн. письменників кінця 15 — поч. 16 ст. сприйняли А. з ренесансних позицій. Так, Павло Русин займався типовими для гуманістів філол. студіями (видав і коментував твори Овідія, Сенеки, Персія, став автором насиченої античними ремінісценціями латиномовної поезії).

Рецепція античної спадщини укр. л-рою різко посилилася в кін. 16 ст. Укр. письменники Герасим Смотрицький, Захарія Копистенський, Йосиф Кононович-Горбацький обстоювали концепцію духовної спадкоємності між Старод. Грецією і Київ. Руссю, а потім Україною, ідеологічно обгрунтовували необхідність засвоєння А. на вітчизн. основі. У 16 ст. антична традиція поряд з середньовічною нац. традицією сприяла формуванню нової укр. л-ри. Вивчення лат. і грец. мов, античних літ. джерел було основою тогочасної шкільної освіти. Укр. поетики і риторики спиралися на авторитети Арістотеля, Горація, Ціцерона, Овідія, Квінтіліана. Відродження гуманістичної А. укр. л-рою 17 — 18 ст. відбувалося на терені естетики барокко. Твори Арістотеля, Демосфена, Гесіода, Платона, Езопа, Піндара, Евріпіда, Плутарха, Лукіана, Сенеки, Овідія, Ціцерона, Горація, Вергілія стали зразками для письменників цього періоду. Образи античної міфології, л-ри, історії широко використано в поезії Касіяна Саковича, Софронія Почаського, Олександра Бучинського-Яскольда, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, багатьох ін. укр. авторів. Активно культивувалися малі форми греко-римського письменства (елегія, епіграма тощо). Наприклад, проза Григорія Сковороди за жанровою природою близька до "сократичного" діалога, меніпеї, діатриби.

Перший твір нової укр. л-ри — "Енеїда" І. Котляревського — виник як синтез вітчизн. та античної літ. традицій. Бурлескно-травестійні переробки класичних текстів (крім згаданої "Енеїди", "Гараськові оди" П. Гулака-Артемовського, "Горпинида, чи Вхопленая Прозерпина" П. Білецького-Носенка, "Жабомишодраківка" К. Думитрашка) — характерна ознака літ. процесу поч. 19 ст. Творчості представників укр. романтизму властиве було захоплення гомер. епосом, прагнення створити нац. героїчну епопею на зразок "Іліади" та "Одіссеї". На цьому тлі виникає, наприклад, ідилія "Орися" П. Куліша (переробка 6-ї пісні "Одіссеї"). А. відіграла істотну роль у творчості Т. Шевченка ("Художник", "Неофіти"), Вперше у світовій л-рі Т. Шевченко трактував образ Прометея як символ безсмертя і нескореності народу. Л. Боровиковський, Є. Гребінка, Л. Глібов, Олена Пчілка та ін. продовжували традиції байок Езопа і Федра. Широке використання сюжетів, образів, форм античної л-ри Лесею Українкою ("В катакомбах", "Кассандра", "Руфін і Прісцілла", "Іфігенія в Тавріді") зумовлене прагненням розширити обрії нац. красного письменства. Мотив прометеїзму — один з головних у творчості поетеси. Письменники 19 — поч. 20 ст. (І. Франко, Леся Українка, С. Руданський, П. Куліш, О. Шухевич, П. Ніщинський, О. Навроцький, В. Самійленко, В. Щурат) збагатили укр. л-ру перекладами творів античних авторів.

Широко використовує надбання А. укр. рад. л-ра. Антична класика відіграла помітну роль у формуванні однієї з провідних ідей творчості М. Рильського — ідеї культури як найвищої гуманістичної цінності. Довершеність творів митця позначена пластичністю античної поезії. Формами античної л-ри (гекзаметр, пеон) користувався П. Тичина. Сюжети езопівських байок розробляли В. Еллан-Блакитний, С. Пилипенко, М. Годованець та ін. Образ Прометея став символом непереможності рад. народу у боротьбі з фашизмом у поезії А. Малишка (поема "Прометей"). До античної культури зверталися у своїй творчості М. Бажан (збірка "Уманські спогади"), О. Гончар (роман "Берег любові"), Ю. Мушкетик (повість "Суд над Сенекою"), Д. Павличко (сонет "Дедал та Ікар"), Л. Костенко (поемабалада "Скіфська Одіссея"), В. А. Шевчук (роман "Навчитель істини") та ін. Найважливіші літ. пам'ятки Старод. Греції і Риму, перекладені М. Зеровим, Борисом Теном, А. Білецьким, М. Біликом, В. Маслюком, В. Свідзінським, А. Содоморою, Ф. Симоненком, Й. Кобовим, Г. Кочуром, В. Литвиновим, Ю. Цимбалюком та ін., поповнили скарбницю сучас. укр. літератури.

■ Літ.: Тронський І. М. історія античної літератури. К., 1959; Антична література. К., 1976; Корж Н. Г. Переклади творів Горація на Україні (XVIII — XIX ст.). "Іноземна філологія". 1970, в. 20; Кузьма Ю. М. Античні мотиви в поезії М. Т. Рильського. "Іноземна філологія", 1966, в. 9; Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К., 1983; Радциг С. И. Античное влияние в древнерусской культуре. В кн.: Вопросы классической филологии, в. 3 — 4. М., 1971.

Л. В. Ушкалов.

АНТИ́ЧНІСТЬ, ності, ж.

Давньогрецький, давньоримський світ, його культура.

Ренесанс був не просто запереченням середньовіччя, але й відродженням античності – того, що піддавалося засудженню раніше, за доби Великого переселення народів (з наук. літ.).

Гр.-рим. період стародавньої історії та культури; антична історія поділяється на 3 доби: Стародавня Греція, еллінізм, Стародавній Рим; античною називають переважно гр.-рим. культуру, що розвивалася у басейні Середземного моря від кін. II тис. до н.е. до V ст. н.е.

[antycznisr]

ж.

starożytność, antyczność

Анти́чність, -ности, -ності, -ністю

Antiquity