ВИ́СХЛИЙ, а, е.
Те саме, що ви́сохлий.
Вузьку покручену вулицю, глибоку й каменисту, як дно висхлої річки, тіснили крамниці (М. Коцюбинський);
Маленька, сухенька, червоноока й висхла, як грушка-кисличка, вся в темному, вона [баба] здається їм страшною і могутньою (В. Винниченко);
Баба Марта ніби й не чує онуків, її голова схилена, очі заплющені, висхлі пальці поволеньки перегортають гаряче просо (М. Сиротюк).
СУХИ́Й (не мокрий, не вологий або який втратив вологу), ВИ́СОХЛИЙ, ВИ́СХЛИЙ рідше, ЗАСО́ХЛИЙ, ПОСО́ХЛИЙ (про всіх або багатьох); ПІДСО́ХЛИЙ, ПРОСО́ХЛИЙ (який частково втратив вологу); ПЕРЕСО́ХЛИЙ (який зовсім втратив вологу, занадто сухий). Вслухаюся, як шепче на ліщині сухий торішній лист (І. Гончаренко); Христина.. почала горнути висохле, аж крихке сіно (М. Стельмах); В хаті пахло засохлими васильками і гіркуватим душком полину (Григорій Тютюнник); Він (вітер) знімав куряву з пересохлих ґрунтів (І. Ле); Шелестіла пересохла трава (С. Скляренко).
-а, -е, рідко.
Дієприкм. акт. мин. ч. до висхнути.