ПРИСИХАТИ

ГО́ЇТИСЯ (про пошкодження на тілі — виліковуватися), ЗАГО́ЮВАТИСЯ, ЗАЖИВА́ТИ, ЗГО́ЮВАТИСЯ діал.; ПІДЖИВА́ТИ розм., ПРИСИХА́ТИ розм. (про початок гоєння рани); ПІДГО́ЮВАТИСЯ (трохи, частково); ЗАТЯ́ГУВАТИСЯ, ЗАТЯГА́ТИСЯ (заростати шкірою); РУБЦЮВА́ТИСЯ, ЗАРУБЦЬО́ВУВАТИСЯ (утворюючи рубець). — Док.: заго́їтися, зажи́ти, піджи́ти, присо́хнути, присхну́ти, підго́їтися, затягти́ся, затягну́тися, зарубцюва́тися. Грицькова рана гоїлась погано (Б. Грінченко); Прекрасне здоров'я мав лейтенант. І рана його швидко загоювалась (М. Стельмах); — Дуже вас прошу, — благав поранений, — не женіть мене звідси в санвзвод... Воно тут заживе... Загоїться. Присохне... (О. Гончар); (Василь:) Тату!.. Візьміть батога, сполосуйте мене, щоб повік синяки не згоювалися, легше мені буде!.. (М. Кропивницький); Загнибідиха.. Христі наробила масті і клала до пальця, щоб скоріше підживало (Панас Мирний); Артем з ранку до ночі теж працював в економії. Нарівні з іншими через руку не міг (хоч і підгоювалась, але орудувати нею ще боляче було) (А. Головко); — Позаживали твої рани? — Затягаються (О. Гончар); Остап поправлявся. Гарячка згодом спала, рана швидко затягувалась (М. Коцюбинський); Рана в плечі ще непокоїла. Вона то зарубцьовувалась, то знову відкривалася (В. Козаченко).

ПРИВ'Я́ЗУВАТИСЯ також із сл. душею, серцем (звикати до когось, рідше чогось, почувати до нього прихильність, любов тощо), ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, ПРИРОСТА́ТИ розм., ПРИСИХА́ТИ розм., ПРИВЕРТА́ТИСЯ діал. — Док.: прив'яза́тися, прихили́тися, прирости́, присо́хнути, приверну́тися. Він прив'язувався до Соломії, що огрядною постаттю нагадувала йому жінку (М. Коцюбинський); Грицько помічав, як Христя стала, мов нехотя, прихилятися до його (Панас Мирний); На подив Павлові, швидше за нього приросла (Марина) до нового місця (Ю. Мушкетик); За те хороше, людяне, що давав йому Сеспель, він непомітно присох до нього серцем (Ю. Збанацький); (Оксана:) А я відразу привернулась До тебе серцем за твою лагідність (Леся Українка).

ПРИЛИПА́ТИ (про щось липке; до чогось липкого), ЛИ́ПНУТИ, ПРИКЛЕ́ЮВАТИСЯ, КЛЕ́ЇТИСЯ, ПРИЛІ́ПЛЮВАТИСЯ, ЛІПИ́ТИСЯ, ПРИСТАВА́ТИ, БРА́ТИСЯ розм.; НАЛИПА́ТИ, НАВ'ЯЗА́ТИ, НАЛІ́ПЛЮВАТИСЯ розм., НАБИРА́ТИСЯ розм. (у певній кількості); ПРИСИХА́ТИ (засихаючи). — Док.: прили́пнути, прикле́їтися, приліпи́тися, приста́ти, узя́тися (взя́тися), нали́пнути, нав'я́знути (нав'я́зти), наліпи́тися, набра́тися, присо́хнути. Стежив (Василь) за мухою. Чим більше намагалась вона відірватися, тим сильніше прилипала до паперу (М. Томчаній); Знесилені руки і ноги покривались краплями поту і до сорочки липли (М. Коцюбинський); В покорі приліпивсь до землі мокрий, зруділий лист (М. Коцюбинський); По обличчях їздців спливали потьоки бруду, грязюка ліпилася на коштовну одіж (П. Загребельний); Холодний терпкий сік (грушки) освіжає уста, до піднебіння пристають дрібні насінинки (М. Стельмах); Болото береться до коліс (Словник Б. Грінченка); Підняти б праву руку, змести сніг, який налипає на щоки (А. Хижняк); Сніг.. наліплювався на лиця і на одежу арештантів (І. Франко); Липка глина набиралась на чоботи і стало важко йти (О. Гончар); На коліні присох шматок глини (В. Кучер). — Пор. 1. приста́ти.

ПРИСТА́ТИ (щільно прилягаючи, прикріпитися або притулитися до когось, чогось), ПРИЛЯГТИ́, ПРИПА́СТИ, УЗЯ́ТИСЯ (ВЗЯ́ТИСЯ), ПРИЛІПИ́ТИСЯ, ПРИЛИ́ПНУТИ, ПРИПЛЮ́СКНУТИ розм.; ПРИСО́ХНУТИ (ПРИСХНУ́ТИ), ПРИКИПІ́ТИ, ПРИПАЯ́ТИСЯ (міцно); ПРИЧЕПИ́ТИСЯ (про щось колюче, в'язке тощо); ПРИМЕ́РЗНУТИ (ПРИМЕ́РЗТИ) (під дією морозу). — Недок.: пристава́ти, приляга́ти, припада́ти, бра́тися, прилі́плюватися, ліпи́тися, прилипа́ти, ли́пнути, присиха́ти, прикипа́ти, припа́юватися, причі́плюватися (причіпля́тися), чіпля́тися, примерза́ти. Чи тепер якісь нові матеріали виробляють, що хустина до голови пристати не хоче? (Ірина Вільде); Глянула (жінка) — аж засвітився сніг, — І здалося — він розтане враз. Пластівень їй на плече приліг — І здалося, ніби то алмаз (М. Рильський); Пригнічений сніг міцно припав до землі, гладенький, покірний (М. Коцюбинський); — Тільки тоді бетон добре візьметься за граніт..., коли скеля буде чисто вимита (Г. Коцюба); В хатині було так тихо, що було чути, як знадвору легенькі здорові сніжини падали на шибки, шелестіли і приліплювались до скла (І. Нечуй-Левицький); — Я, панночко, пір'ячко зняла, на кунтуші було прилипло (Г. Квітка-Основ'яненко); Стебла, поламані снігом, що, обложний, на метр випав ще в листопаді і не танув до січня, приплюскли до мокрої грядки (М. Іщенко); На коліні присох шматочок глини, і Зеленцов старанно почав вишкрібати його нігтем (В. Кучер); Присхне, як овечий лій (прислів'я); Іду туди, де місто, ліс і віти, І сповнений тобою світ, Аби до каменю упасти й прикипіти І твій поцілувати слід (Т. Осьмачка); Левко пройшовся по хаті, зупинився перед жердкою, з якої звисала голубенька спідничка, до неї причепилась надломана стеблина лугового дзвіночка (М. Стельмах); На Заволжі мовчало безкрає поле, покрите лише тим шаром снігу, який устиг примерзнути і витримав пронизливі бурхання ураганів (І. Ле); Тамара відчувала, як дерев'яніють ноги, як примерзло до землі підмощене під коліна плаття (А. Хижняк). — Пор. 1. прилипа́ти.

ПРИСИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИСО́ХНУТИ, ну, неш і ПРИСО́ХТИ, ну, неш і діал. ПРИСХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. Починати сохнути, підсихати.

Зерно коли присохне, перемелеться – мука як сонце (К. Гордієнко);

// розм. Починати гоїтися, затягуватися (про рану, виразку).

– Дуже вас прошу, – благав поранений, – не женіть мене звідси в санвзвод .. Воно тут заживе... Загоїться. Присохне... (О. Гончар);

// перен., розм. Ставати худим, виснаженим (про обличчя, тіло).

2. Засихаючи, прилипати, приставати до чого-небудь.

Тканина присохла до напухлих рубців, завдаючи йому нестерпного болю (З. Тулуб);

На коліні присох шматочок глини, і Зеленцов старанно почав вишкрібати його нігтем (В. Кучер);

// перен. Залишатися де-небудь, у когось, переходити до когось у власність.

Багатство наче саме присихало до нього.

3. перев. док., до кого, перен. Відчуваючи симпатію, прив'язатися до кого-небудь, дуже полюбити когось.

За те хороше, людяне, що давав йому Сеспель, він непомітно присох до нього серцем (Ю. Збанацький).

◇ Живі́т присо́х до спи́ни (до хребта́) див. живі́т;

(1) Присо́хнути на язиці́ – залишитися невисловленим (про слова, думки і т. ін.).

Міг би сказати Порфир, як матір не слухався, з двійок не вилазив, як тинявся цілими днями по пристанях, що аж у порт його занесло... Міг би, міг, одначе відповідь чомусь так і присохла на язиці (О. Гончар).

док. присохнути

to adhere (in drying) (to), to stick (to), to dry (on), to dry (to)